Назвіть три прикметника, які мають повну нестягнену форму.

поєднуються з прислівниками «дуже» (і його синонімами) і «занадто» (дуже великий, дуже гарний, надзвичайно розумний).

з якісних прикметників можливо утворити

складне прикметник шляхом повтору (смачний-смачний, великий-великий).

однокореневе прикметник з приставкою не- (недурний, негарний).

У сучасній українській літературній

мові вживаються переважно повні

прикметники, що мають у всіх формах

відмінкові закінчення:

добрий, доброго, доброму, добрим, на

доброму.

Короткі прикметники виступають

у називному і знахідному відмінках

однини чоловічого роду:

зелен, ясен, красен, дрібен, срібен,

повен, рад, ладен, винен, потрібен.

Більшість з них — якісні прикмет­

ники. Коротку форму мають також

присвійні прикметники із суфіксами

-ів- ( їв ), -ин- (їн-):

Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн

УВАГА!

Повні прикметники змінюються за родами, чис­

лами і відмінками, короткі — незмінні.

Загальновживаними є повні фор­

ми. Короткі форми вживаються пере­

важно в розмовній мові, поезії й на­

родній творчості:

Пливе човен води повен (Нар. тв.).

І шумить, і гуде, дрібен дощик

іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм до­

рогу, ясен місяць угорі (П. Тичи­

на). Рад би ще раз він побачить

отаку зиму (В.Сосюра). На доб­

раніч, мій дивен краю (В.Стус).

Воістину прекрасен світ вночі

(Є. Плужник).

Повні форми прикметників бува­

ють стягнені (добра, добре, доб­

рі) і нестягнені (добрая, добреє,

добрії).

Нестягнену форму можуть мати

іменники жіночого і середнього роду

в називному та знахідному відмінку

однини та в називному множини.

ПОРІВНЯЙТЕ!

Стягнена Нестягнена

-а (я ), -е (є ), -і ( ї ) -ая (я я ), -еє (єє), -її 0

висока, високе, високі високая, високеє, високії

синя, синє, сині синяя, синєє, синії

чиста, чисте, чисті чистая, чистеє, чисти

дружня, дружнє,

дружні

дружняя, дружнєє,

д р уж н ії

Грама тика: морфологія, синтаксис

Стягнені форми утворюються від

нестягнених так: приголосний [/], що

був між голосними в закінченнях,

зник; два однакових голосних за­

кінчення стяглися в один звук:

веселаія —* веселаа —* весела;

темнеіе —* темнее —*• темне.

Нестягнені форми прикметників

уживаються в розмовно-побутовому

стилі, фольклорі, а в художніх тво­

рах виступають як засіб вираження

врочистості, емоційної піднесеності й

стилізації під народнопісенну мову:

Ой, у святую неділеньку

Рано-пораненьку

Не сизії тумани уставали,

Не буйнії вітри повівали,

Не чорнії хмари наступали,

Не дрібнії дощі накрапали,

Коли три брати із города Азова,

Із турецької бусурменської

Великої неволі утікали…

Нар. те.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться.

З те. Т. Шевченка.

Більше діла — менше слів
Більше робити, а менше — говоритиБалаканням роботи не почнеш і не закінчиш
Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.
Говорить прямо, а робить криво.
Гірко поробиш — солодко з'їси.
Ранній пізньому не кланяється
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини з усіх боків.
Уночі тріщить, а вдень плющить. (про весну)
Сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба врожай!
Сухий марець, мокрий май — буде жито, як той гай.
Ластівка день починає, а соловей кінчає.

"Життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. Чому? Бо "життя є страждання", 

Здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. Хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. А що краще? Важко сказати. 
Немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. Чому? Бо в житті завжди є труднощі. Через них має пройти кожен. Якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. Йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. Це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці. 
Життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. Людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. Але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". Якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко. 
Люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. Мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. Адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. Інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль. 
Люди часто обирають у житті легші шляхи. Але чи завжди вони є кращими? Навряд чи. Коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. Чому? Бо якщо воно повне — то і радістю, і горем. 
Життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. То що ж робити? Завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? Мабуть, друге. Але ще є третє. Це — смерть. Та не будемо розмовляти на цю тему. 
Людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. Багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. А його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям. 
Гаутама був правий, коли сказав: "Життя є страждання". Щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. Але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. Якщо вона втратить його — втратить і себе.