Збірний числівник можна утворити від числівникадвадцять двасімнадцятьвісімдесятмільйон​

оні – мабуть, найграндіозніші тварини нашої планети. І хоча більшість з нас дійсно захоплюється цими тваринами, та все ж є безліч цікавого про них, про що ми, напевне, і не здогадувались. Отож, читайте…

Найцікавіші факти про коней

Їзда на коні не тільки корисна для здоров'я, але і здатна розвинути дрібну моторику. Саме тому для лікування багатьох хвороб прописують катання на конях.

Коні вміють спати стоячи, але сни бачать тільки коли лягають.

У скелеті коня міститься на 18 кісток більше, ніж в скелеті людини.

Коні прекрасно бачать у темряві.

"Кінська сила" – цей термін говорить про те, скільки коней може замінити даний агрегат.

Кінь може прожити, при відповідному догляді, до 40 років.

Хоча очі коня і володіють панорамним зором, на голос господаря кінь все одно повертає голову.

Коні можуть страждати від ожиріння, якщо їм не довіряють достатніх навантажень.

У коней кольоровий зір.

Коней не може знудити, швидше у них лопне шлунок.

Коні мають тонкий нюх, який здатне вловити навіть нервозність господаря.

Коні здатні навчитися відкривати двері.

Коні вміють розрізняти емоції людини по голосу.

Коням вистачає на сон всього 4 годин на добу.

Коні люблять спокійну класичну музику і здатні слухати її годинами.

Домашні коні дуже прив'язуються до господаря і страждають від відсутності уваги з його боку.

Катаючись по землі, кінь знімає свою втому і покращує кровообіг.

Кінь виношує вагітність майже рік (приблизно 340 днів).

Кишечник коня довший за його тулуб в 12 разів.

Лоша, народжене на світ, здатне самостійно пересуватися вже через пару хвилин.

Довгожителем серед коней вважається жеребець Біллі, який прожив до 62 років-до самої смерті буксирував баржі і відрізнявся відмінним здоров'ям.

У багатьох країнах коні офіційно числилися на службі і їм нараховували зарплату.

Ппо зубах коня можна визначити його вік і стан здоров'я.

На гербах багатьох міст можна зустріти зображення коня.

Багато народів в давнину шанували коня, як священну тварину.

Негри племені Масаї вважають, що людина, яка померла від удару копитом коня, автоматично потрапляє в рай.

Коні люблять каву.

Коні здатні впізнавати зображення своїх родичів на зображенні.

Коні будують кумедні морди не тому що сміються, як думають багато – цим вони посилюють свій нюх.

Коні мають найбільші очі в порівнянні з іншими ссавцями, що живуть на землі.

Коні здатні ображатися, причому можуть це робити "всерйоз і надовго".  

Объяснение:

Нещодавно я була свідком досить бурхливої дискусії на дещо несподівану тему: чи потрібні сучасній людині усілякі правила поведінки, „доброго тону” і етикету? Переважала думка, що в наш прагматичний, мобільний і демократичний час всі ці „китайські церемонії” – річ абсолютно зайва. Цей висновок мене дещо збентежив, але водночас змусив замислитись: може і справді „добрі манери” – поняття застаріле? Та й на окремих диваків, які, аби відчинити двері на дзвінок, вдягають піджак, вітаючись, знімають капелюха, а видираючись з переповненого автобуса, намагаються подати руку дамі, ми найчастіше дивимося з іронічною посмішкою.

Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.

Проте, як казали древні, часи міняються, і ми міняємося разом з ними. Нині у всьому світі відчутна тенденція до уніфікації та спрощення норм поведінки. Людство стає більш демократичним, вільним, розкутим. У наших стосунках менше формальності та умовностей. І це чудово. Але відсутність умовностей зовсім не означає безцеремонності й нахабства, а розкутість – розв’язності та грубості у поведінці. Вічливість і делікатність у стосунках потрібні нашим сучасникам так само, як і колись. І так вже влаштована наша психіка, що, якими б модерними і просунутими ми б себе не вважали, нову людину сприймаємо саме за її зовнішністю і манерами. То може ми зовсім даремно „списуємо” в архів оті старомодні „гарні манери”, правила і те, що колись називалося добрим тоном? Звичайно, дещо у цьому „кодексі” і справді застріло. Та переконана, що і найсучаснішій людині зовсім не завадить знати, як слід поводитися на діловій зустрічі чи офіційному прийнятті, кому, як і коли подавати руку і ще цілу купу не менш важливих речей. Бо ж ці правила вигадані зовсім не для того, аби ускладнювати життя „простим хлопцям”. Адже добрі манери – це, насамперед б висловити свою повагу до інших. А це – завжди цінується людьми і ніколи не застаріває. Втім – не меншою мірою це і повага до самого себе. А ще психологи відзначають: людина, яка володіє добрими манерами, дотримується правил доброго тону у будь-якому товаристві почуває себе впевнено і комфортно. Хай навіть оточуючі цього і не розуміють. Адже, як зауважив один розумний чоловік, „ ваші добрі манери – найкращий захист від поганих манер іншого”.