сделайте заранее. Твір-роздум дискусійного характеру компонується за такою схемою: І. ЗАЧИН (підведення до обговорення: що спонукало замислитись над питанням ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА. ТЕЗА, яку обстоюватиме або с автор твору. 1. ………… . 2. …………. 3. ……….. . і так далі. ІІІ. ВИСНОВКИ. Пояснивши семикласникам, що найбільш доречним стилем для твору дискусійного характеру є публіцистичний, учитель нагадає учням основні ознаки стилю. *Прочитати зразок твору дискусійного характеру. Проаналізувати твір за нижче поданою схемою. Для чого в світі живемо? Час від часу учені або журналісти проводять опитування, ставлячи це питання старшим і молодшим, оптимістам і песимістам, філософам і невгласам. Приблизно 90 відсотків опитуваних, як правило, відмовляються відповідати. Живемо та й усе. Але якийсь сенс у житті кожного з нас все ж є? Звернімось до народної мудрості. Одна зі східних притч стверджує, що людина повинна спорудити будинок, виростити дитину й посадити дерево таки пташина філософія! Адже пташина щороку в’є гніздо, вирощує пташенят… А скільки тих дерев виростає із рознесених пташкою насінин – нікому невідомо. Чи ж усіх влаштує пташина філософія? Навряд. Часом можна почути: “Живу, щоб бути щасливим”. Одназу постає питання: “А що таке щастя?” Мабуть, щастя – це відсутність нещастя, рушту ж кожен 102 розуміє по-своєму. Для когось це матеріальні статки (хоч, як відомо, багаті теж плачуть). Та й на той світ із собою нічого не візьмеш, хоч єгипетські фараони такі спроби робили… Для певної категорії людей щастя – це можливість на цьому світі їсти що заманеться, вбиратися у “фірмовий” одяг. Ото й усе? Та ж неможливо жити відразу в кількох квартирах і їздити одночасно десятьма мерседесами. Щось тут не те. Досить часто можна почути й таке: “Щастя – прожити так, щоб лишити на землі слід ”. Який слід? Може, потрапити до книги рекордів Гіннеса? Але потрапляють туди за найрізноманітніші “заслуги”, наприклад, за спроможність найшвидше з’їсти найбільше макаронів… Ні, йдеться про інший слід. Слід, який залишають у пам’яті нащадків учені, митці. Потреби шлунку їм очей не застилали. Ще Діоген їв, щоб жити, в мислителеві Спінозі не заважала мислити фізична праця. На мою думку, тільки той, хто своїм відкриттям, своєю діяльністю приніс людству користь, знав, у чому полягає сенс його життя. Ви заперечите, що не всім судилося здійснити відкриття і в такий б прислужитися нащадкам. Це справді так. Проте прагнути до цього необхідно. Як? Примножуючи власний інтелект. Адже якщо в якійсь країні діти в більшості своїй не виростають розумнішими за батьків, на нації можна ставити хрест. Якщо не примножується інтелект у світі, на людстві – теж. Це моє глибоке переконання. Мені можуть заперечити, що інтелект часто спрямовується на шкоду людям. Це справді так. Тому інтелект (нації, держави, громадянина) має одухотворюватись моральними цінностями, які ніколи не старіють: порядністю, чесністю, відповідальністю. Тільки за такої умови ми станемо нарешті гомо сапієнсами. І усвідомимо, для чого в світі живемо. План аналізу твору-роздуму дискусійного

Виголошення облудних закликів типу «В житті завжди е місце для подвигів» — то намагання принизити подвиг до рівня звичної норми. Це найгрубіша фальш, тому що подвиг — це злет душі, це звитяга, це факт виняткового героїзму, принесення себе в жертву заради порятунку людини чи людей, які, можливо, тобі навіть незнайомі і їхня доля ще мить тому тебе не цікавила.

 Далеко не кожен спроможний на самовідданість і самопожертву. Отже, не будемо лицемірити, закликаючи до масового героїзму!

Объяснение:

Объяснение:

Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?

М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

Журналіст: Яку кухню любите?

М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.

Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).

Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?

М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?

М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».

Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?

М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

Журналіст: Яка література Вам подобається?

М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?

М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?

М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.

Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?

М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.

Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?

М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.

М. П.: І Вам і і до побачення!

Відповідь:

Людиною бути дуже складно, адже справжня людина повинна мати такі риси, як чесність, доброзичливість, добросовісність і відповідальність. Для того, щоб розуміти, наскільки ти хороша особистість, слід вміти бачити свої вчинки очима інших людей, слід замислюватися над тим, що ми робимо. Адже часто ми діємо, не розуміючи, які наслідки можуть бути від наших вчинків, а через деякий час нам доводиться шкодувати про скоєне. Крім того, бути людиною — це обов’язково мати мету в житті, друзів, родину.

Кожен з нас хоча б раз замислювався над тим, якою людиною він є, кожен з нас хоча б раз намагався змінити себе. Але перш ніж змінюватися, треба визначитися, що ти прагнеш мати від життя і яким у цьому житті ти хочеш бути. А вже потім треба виховувати саме ті якості, які до досягнути мети і втілити в життя свої прагнення. Та робити це необхідно вже зараз — не слід відкладати на завтра те, що ти можеш зробити сьогодні.

Письменники та поети у будь-які часи досить часто зверталися до теми людяності, виховання справжньої людини. Актуальною ця проблема залишається й сьогодні: як у літературі, так і в реальному житті. Майже у кожному літературному творі можна знайти ствердження, що гідною людиною бути непросто. Я наведу лише один приклад з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». У цьому чудовому творі письменниця розповідає нам історію кохання звичайного хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки. Хоча Лукаш і був людиною, але згодом виявилося, що саме Мавка, представниця природи, мала більше людського. Бо для Лукаша у житті головними були влаштований побут і матеріальні блага, а не взаємне кохання і щирість. У нього не було тих головних рис, що саме й роблять людину Людиною.

Тож треба пам’ятати, що саме вміння любити, щирість і людяність робить нас людьми. Досить часто саме кохання змушує нас стати кращими і змінитися. А якщо людина прагне стати кращою, змінитися, і у неї це виходить, вона вже тоді почуває себе щасливою. Але водночас ми повинні залишатися собою і не втрачати своєї особистості, власного обличчя. Тому не треба робити того, чого хочуть інші і так, як вони того бажають, хоча до порад оточуючих прислухатися варто.

Отже, щоб стати гідною людиною, недостатньо просто нею народитися. Треба постійно вдосконалюватися і працювати над собою. Бути справжньою людиною — це дуже складно й відповідально, і хоча ідеальним бути неможливо, до цього треба прагнути усе життя.

Пояснення: