Я дуже часто думаю про те, що може зробити мене щасливою. Відповідь на це запитання я знаходжу в своєму серці.
Для мене щастя не вимірюється в грошах і статках, для мене важливі духовні цінності.
Моє щастя в улюбленій справі, в хорошому настрої, в молитві, в нічному небі, в горах. Воно живе в моїй душі і його просто потрібно розбудити.
На жаль, я не завжди почуваюся щасливою та веселою. Іноді мене засмучують і я хочу побути наодинці з своїми думками та проблемами.Я просто не можу бути щасливою, коли мої рідні хворіють. Але з часом все минає і до мене все ж повертається гарний настрій.
Я давно усвідомила, що мені для щастя потрібно зовсім мало.Ми маємо насолоджуватися кожним моментом нашого життя, адже воно таке коротке!
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Двокрапку треба поставити між частинами безсполучникового складного речення (розділові знаки пропущено): А. Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало. Б. Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря. В. Журиться жайворон-серпень (?) літня пора промина. Г. Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями іудуть. Д. Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю. Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення: А. У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані. Б. Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок. В. Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль. Г. Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне. Д .І летять гуси, і летять журавлики, і літа мої листом осипаються. Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення: А .І пахне сіно лугове, і зав’язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на славний досвіток надія. Б.Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, - він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла. В. Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий. Г. Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже б давно посивіла земля. Д .Ось сонечко світить надворі, сніг біліє, цвірінчать горобці. Пунктуаційну помилку допущено в рядку: А. Мабуть, у кожного так буває: часто у місті село сниться. Б. Світає - тане морок в небосхил. Світає - тане сутінь на землі. В. Для неї було ясно: якісь люди хочуть перешкодити концерту, але це їм навряд чи вдасться. Г .Дивися: час - великий диригент - перегортає ноти на пюпітрі. Д. Менше говори: більше вчуєш.
Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання.
Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні.
Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до
Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість.
Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю.
Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один одного чи просто згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки, навіть катастрофи.
Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"