Запишіть у кличному відмінку. Добродій Іванишин, брат Михайло, добродійка Тетяна, друг Олег, товариш Віталій, сторож Василенко, пан Ковалишин, Наталія Дмитрівна, Петро Васильович, Катерина Петрівна, пані Надія, пан Іванців, колега Михайло, Ілля Сорока, добродій Чиж, пан Стебленко, Іван Хомич, друг Клименко, добродійка Сорока, студент Петренко, друг Гриць, пані Ковальова, товариш Ткачук, лікар Ігнатенко, добродій Бобров, колега Лисюк, сестра Оленка, Ганна Михайлівна, Соломія Дмитрівна, Ілля Тимофійович.

Добродій Іванишин ! , брат Михайло ! , добродійко Тетяно ! , друже Олег ! , товарише Віталій ! , стороже Василенко ! , пане Ковалишин ! , Наталіє Дмитрівно ! , Петро Васильович ! , Катерино Петрівна ! , пані Надіє ! , пан Іванців, колега Михайло, Ілля Сорока, добродій Чиже ! , пане Стебленко ! , Іване Хомич ! , друже Клименко ! , добродійко Сорока ! , студенте Петренко ! , друже Грице ! , пані Ковальова ! , товарише Ткачук ! , лікаре Ігнатенко ! , добродій Бобров ! , колего Лисюк ! , сестре Оленко ! , Ганно Михайлівна ! , Соломіє Дмитрівна ! , Іллє Тимофійович ! .

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

-    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

-    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

-    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

-    А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.

-    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

-    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

-    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

-    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

-    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

-    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!» 

-    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

-    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

-    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. 

Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

-    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

-    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.

28. Орфографічна помилка допущена у слові:  

В. Відзеркалюються. ║віДДзеркалюються  

29. Пунктуаційна помилка допущена у реченні:  

Б. Другому. ║ І ми зупиняємося коло однієї з придорожніх альтанок (потрібна кома) побачивши біля неї криницю з журавлем.  

30. Складносурядним реченням є:

Г. Четверте. ║ Вода блищить всього лише за два-три метри, і в глибині криниці віддзеркалюються тихі небеса

31. Присудок виражений прикметником у реченні:  

Г. П’ятому. ║Вода смачна й холодна.

32. Відокремленою поширеною обставиною ускладнене речення:  

Б. Друге. ║ І ми зупиняємося коло однієї з придорожніх альтанок, побачивши біля неї криницю з журавлем.

Объяснение: