Прочитайте текст. Знайдіть речення з відокремленими означеннями й перебудуйте їх так, щоб означення не відокремлювалися. У весільному обряді на Київщині початку двадцятого століття дослідники нарахували майже 20 видів рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів дорогу молодим. А найголовнішим був рушник, на якому батьки благословляли молодих. То була особлива святиня, виготовлена нареченою власноруч, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи з покоління в покоління. У народних піснях чи не найбільше опоетизовано процес підготовки дівчини до весілля — вишивання рушників. В орнаментах, вишитих із сподіваннями на щасливу долю, відтворювалися думки й почуття нареченої. Кількість рушників, приготованих дівчиною, була ознакою її працелюбності. Якщо про дівчину казали, що вона «рушників не придбала», то йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна рушників», — це свідчило про хазяйновиту наречену, заможну, багату (За М. Скуратівським)​