6. Росинка заблукас в павутиці, й сивішлатиме псор Що по день, а літо зосінню, лишившись наодинці, довірливу розмову поведе. (зробити синтаксичний розбір)​

Пам’ятник Шевченку в Умані (встановлений у 1981 році) здіймається на косогорі над плесом Осташівського ставу.

Відомо, що в Умані Тарас Шевченко бував двічі. Вперше в дитинстві з батьком, коли возили на уманський ярмарок сіль із чумацьких промислів. Вдруге Тарас Григорович відвідав легендарне місто у свій приїзд в Україну у 1845 році. Тоді й милувався чарівними краєвидами дендропарку «Софіївка». Свідчення про це залишив на сторінках повісті «Княгиня», написаної російською, де порівнює уманський диво-сад з шедеврами садово-паркового мистецтва імператорського двору: «Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, уманский и петергофский». Побачив поет і будівлю Базиліанського монастиря, де розгорталися драматичні події Коліївщини, описані в поемі «Гайдамаки», і старовинну міську ратушу, і побудований Потоцькими костьол, де нині облаштовано картинну галерею.

Після відвідання Умані Шевченко написав поему «Холодний Яр», де також згадується це місто. До речі, перший пам’ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці» — на Бельведері, над Нижнім озером.

Ім’я Кобзаря носить Уманський гуманітарно-педагогічний коледж. Є в місті також вулиця Шевченка. За дослідженнями відомого історика-краєзнавця Миколи Комарницького, міська дума довго добивалася дозволу увічнити пам’ять великого поета в назві вулиці ще до 1914 року, до столітнього ювілею. Лише в 1916-му вдалося досягти мети: вулицю Стару перейменували на вулицю Шевченка, і це була перша на Україні вулиця його імені.

Одного разу зі мною трапилася неприємна пригода. Мабуть, в мене ще мак цвів у голові. Розпочалося з того, що в крамниці мені дали більшу здачу, ніж потрібно. Я одразу вхопив очами, що грошей було більше, та не сказав продавцеві, бо давно вже поклав очі на наклейки з автівками, а батьки були проти купувати їх. Тож я витратив гроші на ці наклейки. Та коли прийшов додому, якось мені неспокійно на душі було. Соромно, хоч і грошей було на одну панюшку. І наклейки зовсім не радували. Тоді я пішов до мами та виклав їй усе як на духу. Від сорому моє обличчя налилося жаром. Та мама сказала, що нічого страшного. Якщо я зрозумів, що на чужому нещасті щастя не збудуєш, тож нехай це буде для мене урок. Вона дала мені грошей, які я відніс продавцеві. Та була приємно здивована та подякувала мені за чесність. В мене ніби камінь звалився з душі.