Написати переказ тексту "Великодні традиції у світі"​

Що готують християни з інших країн до святкового столу

Основні традиції святкування Великодня сформувалися ще у І столітті. Основним атрибутом цього освята в багатьох країнах є крашанки, паски, баранці і кролики.

У Великобританії та Ірландії до Великодня готують симнели - кекси з родзинками і цукатами. Симнели покривають марципанами або глазур'ю, їх прикрашають кульками марципанів за кількістю апостолів Христа. В англійців є й особливі "хрестові" булочки з родзинками й корицею. До святкового столу запікають також баранчика з овочами.

Італійці готують на Великдень коломбу - сирну страву з лимонним ароматом. Коломбу покривають мигдалем або мигдальною глазур'ю. Італійці їдять на Великдень баранину зі смаженими артишоками, салат із солодкого перцю з помідорами й оливками. Нерідко великодній стіл прикрашає солоний пиріг із яйцями та сиром.

У Франції великодні традиції різняться в кожному місті. Так, в Оверні на Великдень печуть товсті млинці пачадес. У деяких містах Франції на Великдень печуть пряники у вигляді коників.

На Мальті печуть фіголлі - пряники у вигляді тварин, фруктів, автомобілів і навіть ляльок. Їх роблять із тіста з мигдальним борошном. Кожна фіголлі складається з декількох коржів, скріплених між собою шоколадом. Зверху їх прикрашають кольоровою глазур'ю.

Австрійці їдять на Великдень рандлінг - виріб із дріжджового тіста у вигляді усіченої піраміди. Усередині рандлінга - начинка з рому, кориці, родзинок і волоських горіхів.

В Угорщині до великоднього столу подають яскраво розписа

ні яйця, копчену й варену шинку, здобний пиріг-плетінку. Головна дійова "особа" на столі - великодній баранчик, якого запивають вином.

Чехи на Великдень дарують одне одному пряник у вигляді баранчика. На стіл подають великоднього зайця, який, на їхню думку, "висиджує" фарбовані яйця.

Поляки сервірують великодній стіл різними ковбасними виробами та безліччю страв з холодного м’яса. Дуже популярні "баби" — пироги з фруктами, макові струделі. Центральне місце на столі займає випечений з борошна або зроблений з розтопленого цукру агнець, що символізує собою воскресіння Ісуса Христа.

Объяснение:

Відповідь:

У якому дієслові допущено помилку в правописі особових закінчень?

мрвчете

Яке з поданих дієслів належить до ІІ дієвідміни?

примиритися

Оберіть дієслово, що буде мати закінчення –еш у формі другої особи однини теперішнього часу.

піклуватися

Визначте рядок, де всі дієслова належать до І дієвідміни.

оформлювати, розповсюджувати, розшукувати

Визначте рядок, де в усіх дієсловах буде відбуватися чергування приголосних при дієвідмінюванні.

купити, графити, чесати

Виберіть рядок, у якому в особовому закінченні дієслова є помилка

боряться, хочуть

Пояснення:

Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.

Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.

Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.

В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».