Скласти про акваріумні рибки твір (8-10)

в мене є великий акваріум там плаває багато риб вони дуже цікаві  я годую риб кормом а ще мию акваріум міняю грунт пісок  і каміння мені дуже подоається золота рибка вона красива і швидка

Біля лісу зручно розташувалась розлога верба. її віти немов хотіли полоскотати воду,і після кожної невдалої спроби сумно похилялись над нею. сонце,здавалося,аж усміхалося,коли своїми променями діставало землі. трава розкішно вляглася на грунті,і виспівувала з   легеньким вітерцем пісні. соловей пролітаючи над річкою весело витанцьовував у небі,а легенькі літні хмари пливли човниками по блакитному просторі. вода у річці гралася сама з собою,то припливаючи,то віддаляючись від берега. на вербі висіла гойдалка. вона немов пташеня вчилася літати,а вітерець,як той тато,підтримував та гойдав її. сонечко потроху почало готуватися до сну. все стало тихим. водичка більш не гралася,а сонно пересувалася з одного місця на інше. хмари порідшали,а небо стало приємно-рожевим. до лісу влетіла   зграя диких птахів,та повсідалася на гіллі дерев. і тільки ніжний соловейко прилетів до свого улюбленого місця,та почав тихенько щебетати. він сів на одиноку вербу,що й досі не могла дістати до води і полоскотати її.

ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогоднівночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.

виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братівосокорів, що ростуть у дворі. у їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя.молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. авітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй,що незабаром опаде твоє листя.

прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.

ще пишніше розквітне твоя врода.

кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кількахолодних краплинок осіннього дощу, то збадьоритьпрозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…

я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літньоготепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отойщем у серці.

у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматисяна гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липкимсоком у холодну траву.

— “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. —мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”.

і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.