1 Позначте правильне твердження (0, 5б) а)прислівники змінюються за родами, числами, відмінками; б)прислівник-незмінна частина мови; в)прислівники змінюються за особами; г)прислівники не змінюють своїх закінчень. 2 Позначте рядок, у якому в усіх словосполученнях прислівник виражає ознаку іншої ознаки (0, 5б) а)працювати швидко, трохи стомлений; б)дуже холодний, завжди веселий; в)борщ по-полтавськи, шлях праворуч; г)дивитися вниз, незрівнянно більше. 3 Позначте рядок, у якому в усіх словосполученнях є прислівники (0, 5б) а)стежка праворуч, по третє березня, подивитися догори; б)йшов нав зустрілися навесні, підійшов до гори; в)вище дерево, удвічі краще, робити по-чесному; г)дивитися вовком, зібралися вдруге, зробив краще. 4 Позначте речення, у якому прислівник відповідає такій характеристиці:виражає стан природи, у реченні є присудком (0, 5б) а)Осінь уже на порозі безповоротно стоїть. б)Тут було прохолодно, крислаті липи звісили гілля до самих вікон. в)Було нам добре, і було нам зле. г) Холодно й щемко пахло талим льодом. 5 Позначте, чим є виділена частина в прислівниках по-сусідськОМУ, довікУ, холоднО(0, 5б 6 Установіть відповідність(1, 5б) а)суфіксальний 1 гаряче б)префіксальний 2 жаль в)префіксально-суфіксальний 3 повсякчас г)складання основ 4 навесні 5 нелегко 7 Укажіть, від яких прислівників можна утворити ступені порівняння(1б) 1 занадто, 2 теплесенько, 3 гарно, 4 голосно а)від усіх; б)лише від 2, 3, 4; в)лише від 3, 4; г)лише від 4 8 Утворіть й складену форми вищого й найвищого ступенів порівняння поданих прислівників:близько, погано(1, 5б) 9 Позначте рядок, у якому всі прислівники пишуться разом (1б) а)один/в/один, у/середині, на/швидко/руч; б)по/за/торік, з/ранку, що/най/менше; в)віч/на/віч, з/осліпу, по/чесному; 10 Позначте рядок, у якому всі прислівники пишуться з Н (1б) а)ганеб..о, невідступ..о, очевид...о; б)наріз..о, виправда..о, щохвили...о; в) попідтин..ю, блискавичн..о, кількісн...о. 11 Складіть два речення із словом ТЕПЛІШЕ так, щоб у першому реч-прислівник, а в другому - прикметник(2б) 12 Розібрати прислівник як частину мови Епоха повсякчас жде подвигу від тебе.

Объяснение:

1-б

2б

3б

4б

5суфікси

6. А-1

Б-4

В-5

Г-3

7-в

8

9б

10а

11

12 повсякчас

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.