Запишіть іменники у два стовпчики: а) ті, що можна вжити зі збірними числівниками; б) ті, що зі збірними числівниками не вживаються. Казкар, сани, комбайн, правнук, глечик, кінець, кошик, наймит, гребінець, кобзар, хлібороб, легенда, кропив’янка, коліща, альпініст, завод, кошеня, словник, двері, граблі, сірник, квиток. Якщо ви правильно виконали завдання, з третіх букв записаних іменників складеться прислів’я.

Традиції моєї сім'ї У кожному будинку, у кожній сім'ї є свої правила й традиції. У моїй сім'ї, а вона в мене більша: Я, тато, мама, старший і молодший брат, є своєї традиції Ми в нашій сім'ї завжди намагаємося прислухатися до один одному й завжди намагаємося зберігати теплу, сімейну атмосферу Багато є в нас традицій, але самі головне - це гостинність і повазі до кожного гостя. Завжди потрібно приймати гостей з посмішкою й проводжати їх з посмішкою. Адже гостинність основа всієї сім'ї, і ми завжди намагаємося догодити гостеві. Нам приємно доставляти своїм близьким задоволення, дарувати їм подарунки, улаштовувати для них свята Загальні радості збирають нас усіх за більшим столом з нагоди сімейних торжеств: днів народження, іменин, ювілеїв. Сидячи за столом і випиваючи гарячий теплий чай з варенням, ми обговорюємо, як пройшли наші дні й що цікавого було происхождено снами. Кожна смішна історія тата кінчалася шумними смехами й жартами Любов до сім'ї ця сама основна традиція нашої сім'ї. Адже без любові й дружби не буде самого гарного, а ми намагаємося виражати свою любов навіть у маленькій шоколадці Аленке! Зате як приємно те! Традицією в нашій сім'ї є тримання мусульманського поста Рамадан або Рамазан Рамадан або рамазан (тур. Ramazan) - один з місяців мусульманського (місячного) календаря. Відповідно до одним з п'яти стовпів ісламу протягом місяця Рамадан правовірні мусульмани повинні поститися від настання ранкового намазу (Фаджр, що наступає на світанку) до настання вечірнього намазу (Магриб, що наступає із заходом). До Рамадану мусульмани всього миру, а також і ми, готуються задовго до його настання: жінки запасаються їжею й продуктами, чоловіки зайняті покупкою одягу й подарунків для зустрічі свята. Борг кожного мусульманина зробити невеликий внесок, називаний закят-уль-фитр, до закінчення Рамадана. Гроші, що збираються, ідуть самим бідним і нужденної так, щоб і вони нарівні з усіма могли взяти участь у святах. Останні десять днів Рамадана є самими священними, тому мусульмани проявляють ще більшу ретельність в актах поклоніння. Наприкінці дня, на заході ми закриваємо наш пост водою й фініками. Ви поставите запитання, чому з фініками? А з фініками, тому що вони займають друге по значимості місце в мусульман після священної води зам- зам. Фініки й фінікові пальми згадуються у Священному Корані 29 разів. Пророк Мухаммед (мир йому й благословення Аллаха) дуже любив цей фрукт і порівнював щирого мусульманина з фініковою пальмою, відзначаючи: "Серед дерев є одне, твердість якого порівнянна з характером мусульманина. Адже, як відомо, листи із цього дерева не падають". Ще Пророк (мир йому й благословення Аллаха) говорив: "Якщо хто-небудь із вас поститься, то розговлятися краще фініками. У тому випадку, якщо їх ні, те - водою. Воістину, вода очищає". Традиції в нашій сім'ї дуже поважають і шанують. Ми любимо відпочинок всією сім'єю, що не завжди вдається, але на щастя є дні рожденья, Новий роком, Міжнародний жіноче свято, День Захисника Батьківщини й, звичайно ж, День знань Я люблю свою сім'ю й, звичайно ж, наші традиції! Немає нічого краще, ніж повної щастя й любові кожну сім'ю! Незважаючи ні на що я люблю й поважаю наші традиції, тому що саме це поєднує нас всіх!

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови. 

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром. 

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. 

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак... 

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. 

XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. 

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість. 

Поет схвильовано писав про державну мову України: 

Вона, як зоря пурпурова, 

Що сяє з небесних висот 

І там, де звучить рідна мова, 

Живе український народ. 

Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.