Які букви дайте відповідь хто знає

11. Б

12. Б

13. В

14. А

Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…

У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.

Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…

Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це -  травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.

Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.

Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.

Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися  до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.

Я пишаюся тим, що живу в країні з такоюбагатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.

Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити  до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а  десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої  країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.

 

Крокуси - весняні проліски. Фото: Наталія Карпенко /The Epoch Times

Прийшов перший місяць весни  — березень. Сніг ще лежить заметами в лісах і перелісках, але він став сірим і щільним, важким від води. Побігли струмочки. Ночами морозу вдається зупинити їхній веселий біг. Але все одно всюди відчувається весна. Прозорим блакитним небом пливуть хмари. Повеселіли птахи. Перша зелень крихітних листочків так радує серце — весна прийшла!

І з'являються перші ніжні квіти серед снігу, що тане, і зволоженої землі. Це пролісок! У кожному куточку країни він свій. У Сибіру — це фіолетово-синій простріл, або сон-трава. У середній смузі пролісками звуть блакитну чубарку, білу анемону, медунку, гусячу цибулю, жовтий первоцвіт.

Але справжній пролісок білосніжний родом із півдня  Європи, там він росте в гірських лісах на вологому грунті. Латинська наукова назва роду пролісок — галянтус. Слово походить від двох грецьких коренів: «гала» — «молоко» і «антус» — «квітка», тобто в перекладі українською означає «молочну квітку». І дійсно, квітки проліска молочно-білі. Великий бутон, готовий ось-ось розкритися, схожий на краплю молока, що висить. Коли бутон розкривається, спочатку розходяться три зовнішні, довгі чисто-білі листочки, потім відкриваються три внутрішні, коротші. Усередині, як у маленькому дзвоні, заховані шість тичинок і маточка.

Якщо побачите пролісок у лісі, не зривайте його. Він занесений у Червону книгу рідкісних рослин, що охороняються. Можна посіяти пролісок на дачних ділянках, у квітниках на кам'янистих горах. Сіють восени свіжозібраним насінням. Сіянці ростуть дружно і зацвітають на 4—5-й рік. Пересадку квіти не люблять.  Європейські квітникарі вивели багато незвичайних сортів проліска білосніжного.

Зустрічається ця квітка і на Північному Кавказі. Він любить гірські ліси.  Адоніс немов метелик: щоб зігрітися на сонечку і розпустити квітку, йому досить декількох хвилин. Але миттєво діє на нього і негода.  Ледве повіє холодом, як квіткова чашка закривається, чашолистки охоплюють її зверху, і стеблинка притискається до грунту.

У нашій країні відомо десять видів адоніса. Всі вони лікарські і всі ... отруйні. Належить адоніс до сімейства жовтців і містить у клітинному соку сильнодійну речовину. Будьте обережні!  Отруїтися можна, якщо пожувати стеблинку, облизнути вимазані соком пальці. Перші ознаки отруєння: сповільнюється пульс гаються перебої в роботі серця. Пізніше з'являються болі в животі, починається блювота. Якщо отруєння сильне, бувають судоми, і людина може померти від гострої серцевої недостатності.

Щоб цього не трапилося, треба всім добре знати цю рослину. Стеблинка горицвіту в перший тиждень буває білою, соковитою і крихкою. Замість листя на ній видно плівчасті лусочки. Як тільки наступають теплі дні, ці лусочки відгинаються і з-під них показується згорнуте в клубочки зелене листя. Вони швидко ростуть і схожі на листя моркви. Через три-чотири тижні листя блідне, стає золотисто-жовтим і відмирає.  Живим залишається тільки одне кореневище.

Стародавні фінікійці, помітивши здатність  квітки прокидатися до життя при першому диханні весни і незабаром вмирати, не вмираючи, ототожнювали її з Богом рослинності, який вічно в'яне і неминуче відроджується, — Адонісом.

 

                     До став за лучее решения!