вписать знаки препинания, можно любым

Люди ходили, понуривши голови. Було до болю шкода затоптаної чужоземцями, запроданої рідної землі. Невже ж ти навік будеш невільною, Україно?

Селянські нивки стояли неорані, земля пересихала. Треба було сіяти.

Максим став на краю нивки. Після першого помаху золоті зерна бризнули на чорнозем широким віялом. Максимові пригадалось, як дід учив його сіяти. Високий, худий, дід спроквола крокував нивою, вимахуючи закачаною до ліктя правою рукою.

Першу сівбу дід починав без шапки. Урочисто поглядаючи на внука, він промовляв: «Під праву, під праву!»

Земля м’яко танула під чобітьми. Здавалось, вона втягує в себе все: труд і піт селянина, його радощі й страждання, турботи й надію.

Максим замислено дивився на блідо-рожеву смугу над лісом. Враз на землю впали косі пучки променів. Чисті, немов сльози немовляти, роси спалахнули, заграли барвами.

Попрощавшись, Максим пішов попід межею, щоб не потоптати золоті намистини, розгублені в траві ранковим сонцем.

правди та згоди, / Я тоді вічним сном буду спати…”) і глибинній евфонічній мелодійності, як-от: “Був ясний день, веселий, провесняний, / До нас у хату крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків, Що бігли вниз по вулиці нагірній…” (“Мати-невільниця”); “Що ж тільки той ненависті не знає, / Хто цілий вік нікого не любив!” (“Товаришці на спомин”); “Мене любов ненависті навчила…” (“Грішниця”); “Безжалісна музо! Куди ти мене завела? / Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм? / Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя? / Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зі мною?” (“AVE REGINA!”); “Щоб не плакать, я сміялась…”; “Хто моря переплив і спалив кора

Твір: За що я люблю весну – пори рокуКожна пора року прекрасно по – своєму, але мені миліше всього весна. Як відважно весна бореться з бабою – узимку, бореться з лютневими заметілями, що знудили всім. Від прекрасного сонячного сміху красуні – весни оживає навколо природа, тихі кроки весни будять всі навколо від зимового снуВсе живе прокидається, вдихнувши весняне повітря. Припікають сонячні промені, з’являються таловини, з півдня вертаються додому перелітні птахи. Ночі ще холодні, хоча й стали коротше. Ранком нас будить сонце, а не будильник. Удень стає тепліше, і ми хочемо скоріше скинути шуби. І нехай у чоботах хлюпотить, гніватися на весну немає силСинє – Синє піднебіння, очнувшееся від зимової дрімоти сонечко, пташиний гомін – от вони, прикмети наближення ставної красуні Весни. Сніг потихеньку тане, з’являються перші струмки. Ці вісники весни дзюрчать, заявляючи всім:”Весна прийшла, весні дорогу!”. А як прекрасна весняна капельЗаглянемо у весняний ліс: начебто б всі, як узимку. Але варто подивитися уважно, і ми зрозуміємо, що весна господарює й тут. Бруньки на деревах змінили цвіт, збільшилися в розмірах, вони спрямовані до сонця, поглинаючи перше тепло. Прокинулися й лісові жителі – от чиїсь сліди на проталинке. Птахи хвилюються, в’ють гнізда для майбутніх пташенятСонячні промені допомагають пробитися на світло першим весняним квітам. Дуже дивні ці квіти – проліски: ніжні блакитний^ – блакитні – молочно – блакитні паростки, а які вперті й сильні. Вони символізують початок нового життя, початок нової весни. Наткнешся на велику кількість пролісків і обімлієш від краси. Рвати їх незручно й навіть соромно.Такі ж ніжні й прекрасний, як перші проліски, свято 8 березня. Ми поздоровляємо наших улюблених неньок, бабусь, сестер, дружин, дочок і внучок. Адже разом з весняною капеллю прокидається й жіноча красаА в травні звучить Останній дзвінок, і тисячі юнаків і дівчин ідуть у доросле життя. Для інших хлопчиськ і дівчисьок починаються довгоочікувані канікулиВесна – Чарівниця приносить усім віру в чудеса, на душі стає легко й з’являються сили жити далі.