Відредагуйте речення: 1. У коридорі контори висів ящик для запитань. 2. Широкого розповсюдження набула імпортна побутова техніка.

Ящик для запитань висів у коридорі контори

Імпортна побутова техніка набула широкого розповсюдження

Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.

Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.

Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.

І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.

Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них

І даль небес холодних, синіх дарує знов життя мені (Л. Первомайський).
Чомусь слова ці в голові прокручуються знову й знову коли дивлюсь я у далечінь. У синю й непросвітню. Море... Дні які тут проводиш здаются хоч і холодними, але сонячними, тихими і загадковими. Сонце посміхається і немов милується своїм відображенням у синій, спокійній воді. Я чую музику. Чуршить водичка, вибивається на волю, мов біжить кудись... І знову буду вдивлятися у синій небокрай, прислуховуватись і знову з моїх думок мене виведе лише крик мами, яка довго не могла мене найти... Ці дні пролетять, повні сонця й музики...