Напишіть власне висловлення Чим страшна самотність?

Чи не боїмося ми зізнаватися собі в тому, що останнім часом починаємо почувати себе самотніми, забутими, непотрібними?.. Чи то люди навколо змінилися, чи період такий настав? Невідомо. Я, до речі, можу сказати, що досить у юному віці зрозуміла, як це бути самотнім, одиноким. Не треба мене втішати і заспокоювати, адже я впевнена, що самотність — це почуття не настільки негативне, як дехто з нас вважає. Тому далі пропоную вам познайомитися з моїми особистими думками й переконаннями з цього приводу, і, можливо, це надихне вас змінити власну думку і зламає хоч частиночку давніх стереотипів, які склалися з цього питання.

Почнемо спочатку з тлумачення самого терміна. Тому звертаємось до словничка і бачимо там такі слова: «Самотність — це відчуття відокремленості, ізольованості від кого-небудь; це усвідомлення такого стану». Я, чесно кажучи, не повністю погоджуюсь з цим тлумаченням і цим розумінням, адже вважаю, що можна почувати себе самотнім, навіть перебуваючи у величезній компанії людей. Самотність — це почуття, скоріш за все, духовне, це стан, коли ти не маєш хоча б однієї спорідненої душі поруч, коли не маєш можливості розділити свої думки, переживання з тим, хто тебе цілком зрозуміє і підтримає. Звичайно, не можна відкидати визначення, що пропонує нам тлумачний словник, бо, переїхавши в нову країну, вступивши в новий колектив, покинувши власну зону комфорту, ми дійсно відчуваємо себе одинокими, тому що не маємо поруч з собою добре знайомих людей, відтак, знаходимось у певній ізоляції від усього того реального, що нас оточує, адже не маємо можливості до цього реального наблизитися. Але погодьтеся, нам самим частенько хочеться побути на самоті, відчути свободу мислення, свою незалежність від інших, отримати можливість звести все докупи, розібратися у собі. І тоді це страшне слово «самотність» здається вже й не таким страшним, а навпаки, воно несе в собі щось важливе, щось таке, що дозволяє нам залишатися собою і підтримувати свій власний душевний стан у нормі. Та, на жаль, далеко не кожен може це усвідомити і правильно використати той час, який з’являється в нього на себе, коли він не залежить від своїх близьких, друзів, колег чи родичів, коли на певний момент припиняються усі, навіть найбажаніші зв’язки чи стосунки. Деякі підлітки, зазвичай це стається саме з підлітками, потрапивши у цей період свого життя, впадають у довгу депресію, з якої потім не можуть вийти без сторонньої до вони закриваються в собі, бояться показувати себе справжніх, втрачають мотивацію до спілкування, страшенно зляться і звинувачують у своїх бідах інших. Тому оця неправильна оцінка поняття і може призвести навіть до так страшних бід. Та знову ж таки, якщо ви все ж вважаєте, що самотності у вашому житті місця немає, і що її поява для вас — це цілковитий негатив, то запам’ятайте раз і назавжди: самотність — це пасивний стан. Тобто, це результат вашого бездіяння. Якщо суспільство не бачить вашого бажання співпрацювати з ним, здійснювати певну комунікацію, налагоджувати контакт, то, безперечно, самотність все ж завітає у ваше життя. Тому варто завжди зважати на це і розуміти, що самотність — це те, що можна з легкістю змінити, головне — мати величезне бажання це зробити.

Отже, у кінці хотілося б тільки наголосити на тому, що не варто боятися самотності. Просто треба навчитися правильно тлумачити кожне слово, шукати в негативному позитив, адже тільки тоді ми зможемо підтримати бажану гармонію у своєму серці, у своїй душі.

Объяснение:

оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.

Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].

Объяснение:

Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,

Н.в.-сто сім, сто сьомий, дві тисячі триста сімдесят чотири, дві тисячі триса сімдесяд четвертий.
Р.в.-ста сімох, сто сьомих, дві тисячі триста сімдесят чьотирьох, дві тисячі триста сімдесят четвертого
Д.в.-ста сімом, сто сьомим, дві тисячі триста сімдесят чотирьом, дві тисячі триста сімдесят четвертим
Зн.в.-сто сім, сто сьомого, дві тисячі триста сімдесят чотири, дві тисячі триста сімдесят четвертого.
Ор.в.- сто сімома, сто сьомим, дві тисячі триста сімдесят чорьма, дві тисячі триста сімдесят четвертим
М.в.- на ста сімох, на сто сьомих, на дві тисячі триста сімдесят чотирьох, на дві тисячі триста сімдесят четвертому