Батькове слово навчить як треба жити

ммримпроимрнгшравкне6шрпаап

чего

Объяснение:

ничего не понятно

Зустрілися у книжці два слова: Дороговказ і Мова.
— Мово,— зневажливо проказав Дороговказ,— чи не могла б ти поступитися мені дорогою, бо я, ба­чиш, довгий, тож можу ненароком тебе зачепити. І, взагалі, старших треба поважати!
— А я чомусь переконана, що всі слова рівні — довге ти чи коротке. Без жодного з нас не скласти ре­чення.
— Е, не кажи, сестричко,— по-братньому глянув на Мову Дороговказ.— Я вміщую в собі аж двоє слів: Дорогу і Вказівку, а ти така маленька — що з тебе взяти?..
— Нічого, що я маленька, зате в мене багато відо­мих родичів. Можливо, навіть більше, як у тебе.
— Таке, Мово, кажеш — навіть слухати смішно б краще!
— Ось ти, любий Дороговказе, ненароком уже й назвав одного з моїх родичів. А криється він у слов корінь якого пішов од мене, Мови.
— Так я тобі й повірив! Маєш мене за немовля?
— Я так не вважаю, але добре знаю, що й слово немовля — мій близький родич.
— З тобою, Мово, неможливо розмовляти, чіпля­єшся ледь не за кожне вимовлене слово.
— Цього разу, Дороговказе, я схоплюся лише за двоє твоїх слів: розмовляти й вимовлене.
— Гаразд, гаразд, краще промовчу, бо є така при­мовка: хто мовчить, той двох навчить.
— До речі, братику, слова примовка і мовчить — також з мого давнього роду.
— Я бачу, Мово, ти не простеньке слово.Цікаво, коли ти народилася і чому тебе так назвали?
— 0, це було так давно, що вже й люди забули, звідки я взялася. Кажуть, як слово я виникла ще тоді, коли люди тільки-но навчилися розмовляти, тобто видавати перші зрозумілі звуки: бурмотіти, мекати, або, як мовиться, молоти язиком. Я сама чо­мусь переконана, що моє ім'я бере початок від слова могти, бо хто з живих істот міг висловити свою дум­ку вголос, той оволодівав Мовою. А це могли робити лише люди. Хто розмовляв, немов людина.
— Давай, Мово, складемо умову, я замовкну, а ти назвеш мені кілька імен своїх рідних. Домовилися?
— Згода, ось вони: промовець, мовлення, безмов­ний, вимова, відмова, умовляти, змова, змовник, замовник, замовлення, розмова, передмова, промо­ва, розмовник, недомовка, обмова та багато інших.
— Шановна Мово вибачити за те, що трохи погарячкував. Від почутого я навіть мову втра­тив... Ось бачиш, знову згадав тебе. А заодно й при­мовку: «Про таких, як ти, в народі кажуть: хоч маленьке, зате важливеньке».

Ігор Січовик

Людина, яка залишила цю цитату, сама була майстром слова, і, як на мене, інакше вважати і не могла. Хтось із подібних нам скаже: «Ми те, що ми їмо», хтось - «Скажи мені хто твій друг (читай оточення), і я скажу хто ти». Ніцше колись сказав: «Людина – це канат…», а Л.Толстой порівняв людину з дробом. Є також думка, що людина – це сам Бог. З ким і чим за багатовікову історію людства тільки не порівнювали людину! І з кожним із цих порівнянь, по суті, можна погодитися. Поет і публіцист Октавіо Пас порівняв нас зі словом. Що тут скажеш…  Словами ми виражаємо наші мрії, бажання, погляди на життя, те чим ми керуємося під час прийняття рішень і те, до чого прагнемо. Найчастіше словами ми виказуємо свою любов або неприязнь до інших, передаємо всю палітру наших емоцій, у словах вміщуємо всі конкретні й абстрактні поняття з нашого буття.  Словом можна вбити і відродити до життя. В Євангелії  сказано: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…». То може це просто математика: якщо Бог – це слово, а людина – Бог, то чому б людині не бути словом?

(Вибач, якщо дуже накрутила :)