Відокремлений додаток ужито в реченні:А) Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.Б) До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.В) Край шляху, у долині, догорає вогнище.​

На життєвому шляху сучасного українця досить часто виникають проблеми, які змушують майже щодня ставати перед вимушеним, іноді дуже важким вибором. Що ж казати про Україну в цілому, якщо кожен її громадянин стоїть на роздоріжжі? А потім ще й політики з газет і екранів телевізорів журять співвітчизників за те, що ті залишають рідну землю у пошуках кращого життя і їдуть за кордон. Звісно, їм, добре забезпеченим матеріально, не зрозуміти пересічних українців, бо кажуть же, що «Ситий голодному не товариш». Але ви ж політики, народні обранці, світ голови неньки-України і цвіт нації! То де ж були ваші спроби підняти рідну країну з колін останні десять років? Серце стискається, коли згадуєш зовсім недалеке минуле, коли неможливо було достукатися до представників привілейованих верств населення. Прикро й те, що на протязі останніх років проблеми України не вирішувалися, а накопичувалися і примножувалися. Ще великий Кобзар Т. Шевченко закликав своїх співвітчизників до боротьби за свободу і незалежність України. Та, отримавши цю незалежність, яку наші пращури, а потім діди і батьки вибороли ціною неймовірних зусиль, наша колишня влада навмисно руйнувала вже вільну, але «нерідну» для них країну. Але як же могли вони називати Україну своєю, якщо постійно прагнули сховатися під крилом однієї з сусідніх держав – якої саме, добре усім відомо. Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, у якої, врешті-решт, з’явилися рідні батьки, що прагнуть зробити цю дитину щасливою, могутньою і дійсно незалежною. І це дуже своєчасно, адже вже давно нашій Батьківщині був потрібен янгол-хранитель, який би піклувався про неї, піклувався б про наших співвітчизників. Дякувати Богові, що у нас є справжні патріоти, які знайшли в собі мужність постати проти страшної і безжальної машини влади, а деякі з них заради справедливого і вільного життя навіть поклали на вівтар боротьби своє життя. І якщо хоча б половину наших співвітчизників були такими, як ці люди, хоча б у них так сильно боліло серце за рідну Україну, то наше життя вже давно б покращало і ми б вже давно жили як цивілізовані європейці. Як би важко зараз не було, але не все так сумно, як уявляється. Адже в нашій країні дуже багато талановитої і патріотичної молоді, яка воліє за краще майбутнє України, у нас наймилозвучніша у світі мова, ми багаті на чудову землю з синіми озерами і безкраїми лісами, у нас живуть щирі і добрі люди, ми – найчудовіша у світі нація, яка заслуговує на заможне та щасливе життя.

Перше ССЦ. Крізь густу шапку дуба пробився перший промінь сонячного світла. Освітивши кожну гілочку, кожен листок, сонце повертається знову і знову, щоб всіх зігріти ласкавою турботою. Проміння його настільки тепле, що усі маленькі тваринки виходять зі своїх таємних сховищ, щоб тільки відчути на собі лагідні рухи сонячних зайчиків... Сонце йде повагом угору, а за ним змінюється і колір лісу.
Друге ССЦ. Заметушилися сороки. Десь тріснула гілка, а птахи, відчуваючи небезпеку якогось страшного звіря, спалахнули крилами, і полетіли в більш тихе місце. Птахи наповняли ліс швидше і швидше. Тут вони знайдуть притулок у теплі весняні дні. Пернаті друзі змагаються за найкраще місце для свого будинку - гнізда.  І вже ліс сповнився пташиним гамом.
Третє ССЦ. Показало носа зі своєї схованки ведмежа. Всю зиму воно пролежало у своїй темній барлозі, забувшись глибоким сном. Але сьогодні його пробудили дивні виголоси тварин: всі висловлювали подяку яскравій весні, що нарешті прийшла. Ведмежа було здивоване, адже він такої краси ще не бачив, - це була його перша весна. Усе розквітало і пахло. Повітря давало жагу на нові виклики природі. Клишоногий задоволений: ранок сьогодні - як ніколи. 

Ну, якось так :) Сподіваюсь, таке підійде.