Як думаєте, чи варто вченим випробовувати ліки на тваринах, щоб побороти таку страшну хворобу для людей як сovid - 19? обсяг сторінка

Объяснение:

мы живём что бы умереть, ковид делает это быстро и болезненно

   Українська мова є моєю рідною мовою.

      Ця барвиста мова лунала у колискових піснях мого дитинства. Нею розмовляли мої предки. Тому українська мова є мовою спілкування моїх батьків. Вони навчили мене любити її, не засмічувати поганими словами.  Вона дзвенить на вулиці, у магазині, школі, бібліотеці, бо є мовою жителів мого рідного краю. Щоб добре знати рідну мову, я вивчаю її на уроках у школі. Милозвучні рідні слова звучать у моїх піснях.

     За до мови я пізнаю світ,  можу помріяти, передати свої відчуття, заспівати чудову пісню.

Якось навесні під дахом нашого будинку з'явилася дивна глиняна кошик. Бабуся пояснила мені, що це гніздо ластівок. Виявляється, ці пташки будують свої будиночки з глини на стінах будинків. 
Я почав стежити за господарями гніздечка - витонченими ластівками. Здавалося, що вони зроблені з порцеляни. Їх точені чорно-сині фігурки з білосніжними грудками переливалися на сонечку. 
Ластівки радували нас тихими невигадливими пісеньками. Коли у них вилупилися пташенята, турботливі батьки ловили для них жучків і комах. Минуло небагато часу, пташенята зміцніли, і мама-ластівка стала вчити їх літати. Пташенята були дуже смішними і неповороткими. Але не ми встигли озирнутися, як із забавних пташенят вони перетворилися на граціозних дорослих птахів. 
Восени ластівки відлетіли у теплі краї. Але ми не сумували, бо знали, навесні вони обов'язково повернуться. Існує прикмета: якщо ластівка сов'єт на вашому будинку гніздо, то тут оселиться щастя. Тепер у нашому будинку живе щастя.