Твір на тему запашний мамин борщик 1-1.5 сторінки

Відповідь:

Найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній своє. Довге чи коротке, воно триває лише від народження і до смерті,  його не можна прожити двічі. Проте як вона зуміє розпорядитись цим даром  залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб  отримати якомога більше приємних вражень, насолод. Але таке життя – порожнє. Життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтринькувати його на щось менш цінне, в тому числі лише на самі задоволення.

Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно у неї чомусь не складається, коли у ньому більше незгод ніж радощів. Так, людське життя… Воно неповторне та звичне, радісне й сумне,  сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх  мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні.

Пояснення:

Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.

І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.

І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.

Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.