Чым Сашко прыгощав Сіроманця

Відповідь:

їдою

Пояснення:

Відповідь:У багатьох українських народних піснях дуб постає як сим­вол незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?

А ось послухайте.

Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!

Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в йо­го чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справля­ли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.

Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з ньо­го хліб.

Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічніс­тю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.

Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили мо­лоденький дубок.

Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.

Подробнее - на -

Пояснення:

На розлогому широколистому гіллі нашого саду, у його духмяних травах, відстрибало, відщебетало моє дитинство. Сад першим учив мене мріяти, допомагав пізнавати світ і себе в цьому світі. Як я хотів швидше подорослішати! Тепер, проживши половину життя, шкодую, що немає вічного дитинства. Саду того вже давно немає, бо він відцвів і відродив своє. Повільно, обережно ступаючи, йду по притужалівому чорноземові батькового городу, щоб городу боляче не було. Пригріта весняним сонцем земля парує, дихаючи на мене прілим торішнім зіллям і картоплинням. Я принюхуюся до тих пахощів, наче до яблуневого цвіту, наче до лежаних у сіні антонівок. Сади, як добрі люди, лишають по собі світлу і добру пам'ять. Люди іноді бувають підступними, злими й скупими, а сади - лише добрими й щедрими.