Провідмінняти:ніщо , ніякий , ніхто​

Українська історична пісня

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...

Т. Шевченко

Джерела свідчать, що ще за часів Київської Русі існували народні співці, які виконували твори на історичні теми, а пізніше їх прямі спадкоємці — кобзарі. Микола Васильович Гоголь вважав їх за охоронців бойової слави України.

Минали роки, сторіччя, а українська історична пісня жила, розвивалася, передавалася з покоління у покоління. Чому ж не вмирають народні історичні пісні? А безсмертні вони тому, що в них живе сам народ, його мудрість, його джерельна совість. У народних піснях сяє мудрість і безстрашність, доблесть, лицарські подвиги захисників Вітчизни — українських козаків, які, не шкодуючи свого життя, відстоювали волю і незалежність нашого народу, Батьківщини.

Українські народні історичні пісні — могутнє духовне джерело нашого народу. У народній пісні живе образ нашої славної України, її героїчна і водночас трагічна історія.

Героями історичних пісень є видатні діячі народу, а також пересічні козаки й селяни, які за влучним висловленням М. Стельмаха, шаблею, списом і серцем боронили рідну землю.

Слухаєш історичну пісню — і в уяві постають славні герої, козацькі полки, що йдуть захищати Україну від усіх ворогів її свободи. "Попереду Дорошенко...", а там далі — Богдан Хмельницький і Іван Богун, Кривоніс і Сагайдачний, Морозенко і Нечай — славні сини України. Тематика українських історичних пісень різноманітна: турецька неволя, лицарська смерть козака, визволення з неволі та щасливе повернення до рідного краю, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Особливо багато історичних народних пісень присвячено подіям визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Кобзарі по всій Україні оспівували Богдана Хмельницького, його сподвижників Івана Богуна, полковника Морозенка та інших народних героїв. Ось назви лише деяких пісень, що належать до циклу про визвольну війну: "Чи не той то Хміль", "Іван Богун", "Ой Морозе, Морозенку", "Не дивуйтеся, добрії люди" та інші.

Боротьба українського народу проти польської шляхти досягла особливого розпалу наприкінці XVI — у першій половині XVII століття. Польська шляхта вогнем і мечем прагнула поневолити волелюбний український народ. Уяву про невимовно тяжке становище України напередодні визвольної війни 1648-1654 років дає народна пісня "Розлилися круті бережечки":

Гей, у лузі червона калина,

Гей, гей, похилилася;

Чогось наша славна Україна,

Гей, гей, засмутилася.

Образ похиленої калини в пісні переростає в символ України. Але завершується пісня бадьорим настроєм, надією на визволення матері-Вітчизни з неволі.

А ми тую червону калину,

Гей, гей, та піднімемо.

А ми ж свою славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо.

І дійсно, встане славна Україна, бо є в неї такі діти, як Богдан Хмельницький. В історичній пісні "Чи не той то хміль" оспівується перша перемога Хмельницького над польсько-шляхетським військом 1648 року в урочищі Жовті Води. Богдан Хмельницький не тільки мужній воїн, палкий патріот Батьківщини, але й мудрий і далекоглядний політик. У скрутні часи на до повсталому українському народові гетьман запросив хоч і ненадійного, але вкрай необхідного тоді союзника — кримську орду.

А я ляхів не боюся

І гадки не маю —

За собою великую

Потугу я знаю.

Іще й орду татарськую

За собою веду, —

А все тото, вражі ляхи,

На вашу біду.

Одним із найближчих сподвижників Богдана Хмельницького був Максим Кривоніс, який зі своїм Черкаським полком здобув низку блискучих перемог над шляхтою на Поділлі. Цьому героєві присвячено пісню "Не дивуйтеся, добрії люди". Богатирська сила Кривоноса, який у пісні називається Перебийносом, розкривається у широких батальних картинах.

А Перебийніс водить чимало —

Сімсот козаків з собою,

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

Цей бравий козак "ляцькую славу загнав під лаву", поклав кінець пануванню шляхти, що попивала "на тій Україні меди та вина ситнії".

Патріотизм і мужність Брацлавського полковника Данила Нечая, його битву та героїчну смерть під містечком Красним оспівує відома пісня "Ой, з-за гори високої".

Ой, не встиг козак Нечай

На коника

Взяв ляхами, як снопами,

По два ряди класти.

Ой, кинувся козак Нечай

Від дому до дому —

Та вложив же ляхів тисяч

З коней, як солому.

Відповідь:

Тургенєвський герой, навпаки, зупиняється перед ним. Але, виявивши, що подати жебракові нічого, так як кишені його, як на зло, виявляються порожніми, він подає жебракові руку. Цей його жест показує рівність людей, незважаючи на їх стан і положення в суспільстві.

Це і є головною ідеєю вірша. Рівність підкреслює автор і жестом рукостискання між ним і старим і тим, що у обох з них в цей момент було порожньо в кишенях. Ця, здавалося б випадковість, має у творі певний сенс. Саме на цей момент обидва чоловіки були рівні.

Сам герой збентежений тим, що він не може надати ніякої до стояв перед ним старому. Він називає жебрака братом. Той відповідає йому тим же, називаючи це теж милостинею. Він сприймає ситуацію як належне. В його словах не таїться прихованого розчарування. І не дивно. Адже, напевно, нерідко доводилося чути відмови йому у до Але і жесту героя він також не здивований.

Це говорить про те, що старий хоч і бідний, і обділений, але він людина. Людина така ж, як і всі, зі своїми почуттями, думками та зі своїм життям. Це ще раз підкреслює рівність між людьми на духовному рівні, без урахування умов того, як вони живуть: в багатстві, чи в бідності. І, на місці цього жебрака може виявитися практично кожен.

Пояснення:

Вибач, якщо багато