Виділене слово є сполучником і його треба писати разом у реченні * А. Треба дзвінкий голос мати, що/б гарно співати. Б. Ми не розлучимось з тобою, що/б не сталось. В. Повідомили про/те, що зустріч відбудеться завтра. Г. Вибач мені, брате, за/те, що спізнився з до

Відповідь: А

Пояснення:

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже́, ані́ж, втім, зате́, мо́вби, на́чеб, на́чебто, немо́в, немо́вби, немо́вбито, нена́че, нена́чебто, ні́би, ні́бито, ніж, о́тже, ото́ж, приті́м, прито́му, причі́м, причо́му, проте́, се́бто, то́бто, це́бто, щоб, якби́, якщо́; також слова: або́що, то́що.

Увага. Сполучники зате́, проте́, щоб, якби́, якщо́, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не підлягають. Пор.:

Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:

Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, кали б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою бита займенника що за до контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:

Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!

Якщо хочеш, до тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.

2. Окремо пишуться:

а)Сполучники з частками б, би, ж, же: або́ ж, адже́ ж, але́ ж, а я́к же, бо ж, коли́ б, коли́ б то, о́тже ж, хоча́ б, хо́ч би.

б)Складені сполучники: дарма́ що, для то́го щоб, за́мість то́го щоб, з ти́м щоб, з то́го ча́су як, незважа́ючи (невважа́ючи) на те що, пі́сля то́го як, при цьо́му, та й, та́к що, тимча́сом як, тому́ що, у мі́ру то́го як, че́рез те що й под.

3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?         Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.

У багатобарвності й могутності рідного слова втілено красу людини -
творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас духовністю,
любов'ю до пісні, до матері.
Для кожного народу рідна мова - найдорожча. У мовну скарбницю нашого
народу несуть красу душі й пламінь рідного слова найкращі письменники. Скількома
словами вони користуються? Звернімося до творчої спадщини геніального Кобзаря.
Словник мови поетичних творів Тараса Шевченка охоплює більше десяти тисяч слів,
а прозових - понад двадцять із половиною тисяч. Хіба вдалося нам підрахувати
всі слова у творах Шевченка, виявити словниковий запас великого поета? Немає
сумніву, що наш Кобзар володів й іншими словами української мови, хоч у художній
творчості їх не використовував.