Спишіть текст, вставляючи пропущені букви та розставляючи розділові знаки Історія моєї родини Війна… Скільки люд…ких жит…ів вона забрала? Це страшна «чума» і на своєму шляху війна руйнує все. (Не)обійшла стороною війна й нашу родину. Мій (пра)дідусь Василь П…трович який помер у 1992 році жив у місті (М, ма)рганець. Під час (Д, д)ругої (С, с)вітової війни воював на фронті а після поранен…я разом із доч…кою Любою був у полоні. Фашисти катували їх пр(е, и)мушували тя…ко працювати. Виснаж(е, и)ні роботою холо…ні голо…ні у обшарпаному одязі вони тікали (з)полону. (Не)багатьом вдавалося вт…кти звідти однак Василю П…тровичу по(щ, сч)астило. Доньку визволили з полону в 1945 році радянс…кі війська та (не)вдовзі вона померла від тя…кої хвороби. Довго (пра)дідусь діставався рідного дому майже два роки але все(таки) досяг своєї мети! Його дружина Га(н, нн)а П…трівна вже втратила надію побач...ти чоловіка ж…вим. Через (де)який час пр…близно через (пів)року до них постукали у двері. Ві(д, т)чинивши жінка завмерла стояв німець. Можна переночувати не)званий гість. Добрі люди (не)ві(д, т)мовили бо розуміли що виходу (не)має. Німець прожив у сім...ї близ...ко місяця. Йому виділили кімнату а він ділився з родиною у якій було шестеро дітей своїм пайком. Щоб якось ві(д, дд)ячити німець подарував Василю П…тровичу набір голок для швейної машинки аби той шив взут…я. Моя родина (на)жаль (не)пам...ятає точну дату народжен…я своїх предків. Я (в, вв)ажаю це треба знати! Коли в сім…ї ро…повідають про події війни то наща(д, т)ки шануватимуть пам…ять про загиблих. О(т, д)же війна це трагіч…на сторінка історії.

Війна… Скільки людських життів вона забрала? Це страшна

«чума» і на своєму шляху війна руйнує все.

Не обійшла стороною війна й нашу родину. Мій прадідусь Василь

Петрович ,який помер у 1992 році жив у місті Марганець. Під час Другої світової війни воював на фронті ,а після поранення разом із

дочкою Любою був у полоні. Фашисти катували їх ,примушували

тяжко працювати.

Виснажені роботою, холодні, голодні у обшарпаному одязі ,вони

тікали з полону. Не багатьом вдавалося втекти звідти ,однак Василю

Петровичу пощастило. Доньку визволили з полону в 1945 році

радянські війська та невдовзі вона померла від тяжкої хвороби.

Довго прадідусь діставався рідного дому, майже два роки ,але

все-таки досяг своєї мети! Його дружина Ганна Петрівна вже

втратила надію побачити чоловіка живим. Через деякий час ,приблизно

через півроку, до них постукали у двері. Відчинивши ,жінка завмерла-

стояв німець. Можна переночувати, -просився незваний гість. Добрі люди

не відмовили ,бо розуміли ,що виходу немає.

Німець прожив у сім'ї близько місяця. Йому виділили кімнату ,а

він ділився з родиною у якій було шестеро дітей своїм пайком. Щоб якось

віддячити ,німець подарував Василю Петровичу набір голок для

швейної машинки ,аби той шив взуття.

Моя родина, на жаль ,не пам'ятає точну дату народження своїх

предків. Я вважаю ,це треба знати! Коли в сім'ї розповідають про

події війни ,то нащадки шануватимуть пам'ять про загиблих.

Отже ,війна -це трагічна сторінка історії.

Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба. 

Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити. 

Психологи кажуть, що справжній компроміс - вміння пожертвувати меншим, щоб в результаті отримати більше. Давай розберемося, як це правильно робити. Ти дуже пишаєшся тим, що у відносинах зі своїм чоловіком ніколи не йдеш на компроміс. Не зійдетеся, наприклад, в думках, на яке кіно відправитися суботнім вечором, і ти замовкає.

Мовчати ти, звичайно, вмієш талановито: не розмовляєш із чоловіком, немов не помічаєш. Чоловік після декількох годин інтриги в мовчанку капітулює. Але от парадокс: начебто все відбувається так, як хочеться тобі, але ти останнім часом ходиш незадоволена: помічаєш, що щось у відносинах змінилося, з'явилася холодність, чоловік майже нічого не пропонує тобі, більше часу став проводити на роботі або в компанії друзів. І ось ти та інші не менш принципові панночки, що хочете бути щасливими в особистому житті, повинні згадати поради сімейних психологів: застава гармонійних відносин - це, насамперед, вміння вести діалог і йти на компроміс. 

Хочеш жити в злагоді - погодься! Так уже виходить, що мистецтвом компромісів - умінням пожертвувати меншим, щоб в результаті отримати більшу, у шлюбі відають жінки. Ми повинні бути тонше, гнучкіше, мудрішими, відхідливі. Тільки зверни увагу: все це зовсім не означає, що дами повинні завжди йти на поступки і в усьому погоджуватися зі своїми благовірними. Такі односторонні поступки ні до чого доброго не приведуть. Рано чи пізно вічно поступається сторона, незадоволена цим фактом, все одно забуде всі свої благі наміри і заявить: "Набридло! Досить!" По-хорошому, на поступки доведеться йти і другій половинці. Але от біда, вона вже й забула, як це робиться, адже весь цей час лише прихильно приймала. Загалом, ситуація виходить тупиковою. Для цього ми повинні користуватися компромісом - умінням пожертвувати меншим, щоб в результаті отримати більше. Щоб ситуацію змінити, ми повинні вміти знаходити компроміси і вчасно пропонувати їх нашим коханим. А якщо при цьому ти зможеш переконати коханого, що це його ініціатива, що це він - розумниця, світла голова і кращий на світі чоловік - запропонував такий блискучий вихід із ситуації, то це і зовсім вищий пілотаж. 

Поступки за правилами Щоб компроміс (у хорошому сенсі цього слова) в сімейних відносинах повністю себе виправдав, "користуватися" їм потрібно, дотримуючись правил. Щоб досягти згоди, чимось поступитися повинні обидва партнера. Наприклад, він хоче піти на футбол, а вона на концерт улюбленої співачки. Обговоривши всі можливі "за" і "проти", вони, щоб нікому не було образливо, вирішують піти ... в кіно на фільм, який обидва хотіли подивитися або знаходять інше компромісне рішення. В результаті і він, і вона залишилися задоволені тим, як провели вечір. 

Існує правило , за яким той, хто пропонує компроміс, повинен спочатку поступитися партнерові, і лише потім подумати про поступки для себе. Причому робити це потрібно добровільно, не перетворюючи його на своєрідний шантаж: Ти мені - я тобі. Наприклад, ти хочеш піти в кафе з'їсти шоколадний десерт, а він мріє про піцу. Тоді ти пропонуєш: давай сьогодні дійсно підемо в піцерію, і я обмежуся овочевим салатом, а наступного разу ми неодмінно підемо в кафе-кондитерську. Будь вдячна за поступки. Навіть якщо коханий не довів обіцяне до кінця. Скажімо, ти просила його прибрати в квартирі. І хоча у партнера були інші плани, він поступився. Він склав речі в гардероб, пропилососив, а ось витерти пил забув. Не варто вказувати йому на "хвости", навпаки, подякуй його. Здається, після цього партнер буде куди частіше йти назустріч. І взагалі компроміс справа хороша.