Зробити морфологіний розбір означальних займенників у реченні "Кожен, кому доводилося зробити добре іншому, повинен пережити якусь особливу радість"

Писала про побут українців.

Объяснение:

Про естетику українців можна говорити довго та захопливо, але я вирішила розповісти про одне та дещо цікаве.

Розглядаючи картини на яких було звичайне життя українців, я все частіше почала помічати, що саме більше на українських картинах було зображено українські хати і родини, які в них мешкають.

Розмірковуючи я дійшла до одної цікавої думки - естетика була у побуті української родини.

З самого раннього дитинства треба починати виховувати дитину, і тут, сім'я відіграє неабияку роль.

Родинне виховання формувались на грунті великої поваги до народу, його традицій, звичаїв, побуту. Це можна замітити, на прикладі біленької хатини, яка в сучасному світі все дедалі більше віддаляється від нас, вона як і людина, може бути пихата й засмучена, весела й сумна, вона вміє плакати і радіти. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає і це передає естетику та красу українського народу.

Біла хатина завжди означала що вона гарна і чиста, адже а народі казали, що біла барва - це символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. В хаті стояла піч, яка була "центром життя і душа хатини". Вважалося - де тепло, там і добро, там злагода в сім'ї та забезпеченість родини.

Отже, балакати про вишиванку, вишиті рушники, мову та їжу можна балакати багато, але на мою думку біла хатина була самою головною естетикою українців.

Одного разу Василько, Іванко, Сергійко та Марійка вирішили піти у ліс, погуляти.
Ось вони прийшли. Друзі взяли з собою пікнік та почали їсти. Враз з кущів вилізли малятка - звірятка це зайчики - побігайчики, лисичка - сестричка та вовчик - братик, а ще зверху на гіллі сиділи пташки.
Сергійко взяв камінець і почав кидати у птахів, а Марійка, Іванко та Василько почали скріз розкидувати сміття. Звірі це все бачили, а ж раптом зайчики кажуть:
- Чому ви розкидуєте сміття? Вам що це подобається?
- Хто це заговорив? - Здивувалися діти.
- Це ми, зайчики - побігайчики!
- Чого вам треба? - Запитав Сергій.
- Ми хочемо щоб ви перестали смітити! Ви забрудняєте ліс! - Так так! - підказала лисичка. - Ми не хочемо усе своє життя жити в цьому бруді!
- Ну добре! - Сказали друзі та почали збиратися.
Ось було б так, як би звірі могли говорити!