Записати текст, вставляючи пропущені букви, коми, зняти риски і правильно записати слова. МОЛОДИЙ ЛІС Темно в/лісі. Молодий стрункий явір вкривш.. корін..я оксамитовим мохом високо сягає рябен..ким стовбуром. Сягає, щоб з..леним верховіт..ям осміхнутися до/блакитного неба (з, с)купатись в/золотому промін..і. Цікавим оком поглянути на/ш..рокий чудовий краєвид ро(с, з)мовитись з/вільним вітром... Тихо в лісі. Повітря не/дихне ні/що не/ш..рехне жодна рослинка не/схили..ся не/злякає мален..кої комашки. Мов усе поснуло, мов зачарован..е. За/те в/горі йде гучна розмова вітру з/лісовим верховіт..ям. Ось чутно, як н..се віт..р яку/сь новину з/далекого лісу, що синіє за/горбочком. Здалека чути глухий гомін. Він наближає..ся ду(щ, жч)ає обхоплює в..рховіт..я. І здається, що кожне дерево своїм листочком ш..поче яке/сь чарівне слово. А ті слова зливаючись в/чудову гармонію ш..потін..я хвилею кот(ю, я.ся далі завмираюч.. в За/першою хвилею кот..т..ся друга, третя... М..лодійний шел..ст лист..я. Чарівна музика молодого лісу...

Темно в лісі. Молодий стрункий явір вкривши коріння оксамитовим мохом

високо сягає рябеньким стовбуром. Сягає, щоб зеленим верховіттям

осміхнутися до блакитного неба зкупатись в золотому промінні. Цікавим

оком поглянути на/широкий чудовий краєвид розмовитись з вільним

вітром...

Тихо в лісі. Повітря не дихне ніщо нешерехне жодна рослинка несхилилася

незлякає маленької комашки. Мов усе поснуло, мов зачароване. За те вгорі

йде гучна розмова вітру з лісовим верховіттям. Ось чутно, як несе вітер

якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком. Здалека чути глухий

гомін. Він наближається дужчає обхоплює верховіття. І здається, що

кожне дерево своїм листочком шепоче яке/сь чарівне слово. А ті слова

зливаючись в чудову гармонію шепотіння хвилею котяться далі

завмираючи в просторі... За першою хвилею котиться друга, третя...

Молодійний шелест листя. Чарівна музика молодого лісу...

Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.

Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.

Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.

Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…

Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.

Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.

Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.

На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка. 

Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума. 

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч. 

Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.