До ть скласти жартівливий діалог про закінчення навчального року

Незвичайне явище природи, з яким мені доводилося зустрічатися

Мені хочеться розповісти про мурашник і його дивних маленьких мешканцях – мурахах. Мурашник – це ціла держава із гніздами-будиночками, складами, вулицями й, напевно, палацовою площею. А мурахи – стан організоване співтовариство, у якому є королева, є крилаті молоді самки й самці, є безкрилі робочі мурахи. Вони увесь час у русі: кудись біжать, щось тягнуть – працюють, роблять запаси на зиму й для майбутнього потомства. Але, виявляється, працюють тільки робочі мурахи або навіть мураха-раба. А «рабами» вони стали тому, що великі й сильні мурахи розорили гнізда більше дрібних побратимів, вигнали хазяїв, а їхні яйця й личинки перетягнули у свій мурашник, виростили з них зрілих мурах і змусили служити собі. У світі існують тисячі різних видів мурах

И в кожного виду свої звичаї, своя організація мурашиного співтовариства

Людям властиво помилятися, але уміння визнавати помилки — ознака розуму. Дурень же ніколи не визнає, що прийняв неправильне рішення. Упертість, невміння чи відверте небажання погодитися з правильною думкою може призвести до фатальних наслідків.

Яскравим прикладом людини, яка не вміє визнавати своїх помилок, є головний герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко. До Києва хлопця привели благородні наміри: вивчитися й повернутися назад, у село, щоб змінити там життя, але невдовзі він вирішує залишитися, щоб улити в місто «свіжу кров села, що змінить його вигляд і істоту». З часом Степан отримав усе: хорошу роботу, гроші, квартиру, славу. Але він не отримав головного — душевного комфорту, бо ніколи не визнавав своїх помилок ні у ставленні до друзів, ні у стосунках із жінками. Місто тисне на нього своїми законами, вимогами, але він уже не в змозі відмовитися від його спокус