Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
10. Відокремлене узгоджене означення вжито в реченні (розділові знаки Пропущено) А В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем. Б Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах. В Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях. Г Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом. Д Брянський з туго перетягнутим станом з білявою чуприною стоїть облитий сонцем. 11. Неузгоджене означення НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО відокремлювати в реченні (розділові знаки пропущено) А Вона в сльозах і печалі не могла дочекатись синів. Б А він з прекрасним голосом і абсолютним слухом став інженером-геологом. В Нам випала завидна роль бути біля джерела оновлення життя Г У сатиновій сорочці в полотняних штанях він прийшов сюди з дружиною. Д Вагони обліпили фронтовики в сірих шинелях фуфайках гімнастерках. 12. Правильно поставлено розділові знаки в реченні А Уже під захід сонця лелека натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон. Б Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон. В Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий, поринув у солодкий сон, Г Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда й, обважнілий, поринув у солодкий сон. Д Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й, обважнілий, поринув у солодкий сон. 13. Невідокремлене означення вжито в реченні (розділові знаки пропущено) А Пропахлі тропіками поверталися до рідного краю птахи. Б До рідного краю поверталися птахи пропахлі тропіками. В До рідного краю пропахлі тропіками поверталися птахи. Г Пропахлі тропіками птахи поверталися до рідного краю. Д Поверталися до рідного краю птахи пропахлі тропіками. 14. Пунктуаційну помилку допущено в реченні А Прокидається наповнений зеленими пахощами степ. Б Олеся йде сама дорогою — легка, витончена, пругка. В Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий. Г Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар. Д Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя. 15. Пунктуаційну помилку допущено в реченні А Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому. Б Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць в свою солону і гірку красу. В Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти ви для волі. Г Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер. Д Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги. 16. Прочитайте речення. Тепла(1) травнева ніч(2) наповнена фіалковим ароматом(3) стояла над землею(4) поблискуючи зорями(5) мліючи у своїй розкоші. Кому треба поставити на місці всіх цифр, ОКРІМ А 1 Б 2 В З Г 4 Д 5 17. Речення Задоволені й усміхнені … поверталися зі стадіону додому ускладниться відокремленим означенням, якщо на місці крапок уписати слово А глядачі Б футболісти В тренери Г футболісти й тренери Д вони 18. Якщо на місці крапок уписати сполуку слів оздоблені інеєм, то неускладненим стане речення А … вражають красою дерева. Б Вражають красою дерева … . В Дерева … вражають красою. Г Вражають красою … дерева. Д Красою вражають дерева… .
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.