З поданими словами скласти й записати по два речення. Підписати, в якому реченні це слово прийменник, а в якому – інша частина мови. Край (іменник) — край (прийменник); коло (іменник) — коло (прийменник); протягом (іменник у формі орудного відмінка) — протягом (прийменник); назустріч (прислівник) — назустріч (прийменник); навколо (прислівник) — навколо (прийменник

Покупець (заходячи до магазину):

- Доброго дня.

Продавець:

- Доброго дня. Що б ви сьогодні хотіли у нас купити?

- Хочу вибрати подарунок для своєї донечки.

- У неї, напевно, день народження?

- Так, моїй Катрусі завтра виповниться чотири роки.

- Вітаю Вас! Можу дещо запропонувати, у нас хороший вибір іграшок, книжок, дитячого одягу.

- Добре, дякую, я хотів би купити якусь м*яку іграшку та цікаву дитячу книжку.

- На яку суму грошей Ви розраховуєте?

- Я маю шістсот гривень, але можу витратити і більше, якщо річ мені сподобається.

- Зрозуміла... Ось, наприклад, як Вам подобається це маленьке жирафенятко?

- Дуже подобається, я якраз на нього і звернув увагу з самого початку.

- Воно дуже миле, як на мій погляд, таке ніжне, кумедне...

- Ось на ньому ми й зупинимося, мені до вподоби, я його й візьму.

- Ви хотіли ще й книжку? У нас величезний вибір.

- Так, і щоб вона була яскрава, велика і обов*язково з картинками.

- От, дивіться, спеціально для Вас. "Катруся вже велика" - так і називається, автор Наталія Забіла. Берете?

- Аякже, це дуже вдалий вибір. Можна розрахуватися карткою?

- Звичайно.

- Ну що ж, дуже Вам дякую, до побачення.

- Заходьте ще.

Моє хобі - фотополювання. Це так захоплююче! Довго ходиш по лісу - нічого цікавого. І раптом помічаєш щось таке, що дух захоплює. Одного разу теплим липневим ранком я зібрався «пополювати» на улюбленій «кіномайданчику» - невеликій галявині, де було повно брусниці... І ось я вже майже на місці. Раптом бачу: на галявинці з брусничним запахом в повітрі стоїть ведмежа. Він раптом взмахивал головою і тикався носом в землю, то перевалювався з боку на бік і шкрябав землю когтишками. Він явно щось ловив і ніяк не міг зловити. І раптом я зрозумів: ведмежа ловить свою тінь! Він бачив, що поряд ворушиться щось темне, кидався на щось темне і шкірив зуби. Але тінь - тінь. Навіть старий ведмідь не дуже-то вірить своїм очам. Ось і ведмедик: понюхає тінь - не пахне. Нахилиться до землі - не шарудить. Стукне лапою - здачі не дає. Покрокував ведмежа геть, а тінь за ним. Треба сісти, все не поспішаючи обдумати. Став присідати повільно на задок. Присів - натрапив на гострий сучок! Підскочив, а озирнутися не можна: тінь перед носом теж стрибнула. Шерсть на мишкової холці стала сторчма. Позадкував - знову напоровся на гілляку! Закричав ведмежа басом і, як заєць, упрыгал в кущі. Ось і завершилася моя «полювання». А на пам'ять про вдале дні залишилися фотографії. Я вклеїв в альбом і підписав так: «Ведмежа ловить