Казка про пригоди лисиці з підметом та присудком 5-7 речень

Одного разу лисиця захотіла їсти і пішла в ліс за здобиччю. Ходила бродила лисиця по лісу і знайшла там гриби. Принесла вона їх додому, зварила і з'їла. А до вечечу у ліски заболіла голова і довелося йти до лікаря. Доктор лисицю подивився, вилікував і сказав: "Ніколи більше лисиця не їж незнайомі гриби!"

Вибір професії — це важливий крок у доросле життя. В першу чергу – це відповідальність перед батьками, перед суспільством,а найголовніше перед собою! Ця відповідальність полягає в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Робота і все, що з нею пов'язане, займає в більшу половину життя людини. Знайти себе в світі професії – означає дістати можливість гідно заробляти, відчувати себе потрібним людям, максимально повно розкрити свої здібності. І тут найважливіше — не схибити.

Іноді люди, не віднайшовши того, чого прагне їхня душа, присвячують себе якійсь справі. Чи правильно це? Чи стануть вони справжніми фахівцями, майстрами у своїй професії? Чи принесуть своїми діями користь суспільству та і собі теж? Що стосується мого вибору, то кожного разу мої думки, інтереси, погляди на життя змінюються. Іноді я і сама себе не можу зрозуміти.

На даний момент я хо¬тілося б присвятити своє життя туристичній справі. На мою думку,  це дуже захоплююча професія- ділитися своїми знаннями з людьми з інших країн, котрі відвідують мою Батьківщину. Одна з причин чому я обрала цю професію – це том,у що я з дитинства дуже люблю подорожувати,та мені цікаво дізнаватися про різні історичні місця і факти. Тому це дуже корисна справа, розповідати про захоплюючі та історичні події,а також дивовижні місцевості.

Та пройде ще багато днів, поки школа відчинить для мене браму у доросле життя і вкаже на широкий шлях моєї долі. У мене ще є час вирішити для себе, ким же бути. Хочу років за двадцять сказати, оглядаючись на своє життя,- яне помилилась у виборі професії,а значить,і у виборі долі!»

Шкільна перерва (твір-опис)

Мені подобається вчитися у нашій школі. Вчителі добрі та уважні, хоча й суворі. Тому на уроках доводиться сидіти тихо-тихо. Через це дуже втомлюєшся..

Інша справа — перерва. Тільки-но пролунає дзвоник — швиденько до їдальні. Хутко поїв — бігцем у коридор. Шкода, звісно, витрачати час на їжу, але потрібно ж набратися енергії.

Перерви у нас великі, 10—15 хвилин. Угадайте, скільки разів я встигаю пробігтися коридором? Десять-п'ятнадцять. Це нічого, але іноді як зіштовхнешся з ким-небудь. Хтось навіть радий, що можна трохи побитися. Проте у старшокласників я намагаюсь не врізатися. Можуть боляче вдарити. У вчителів, звісно, теж. Можуть покарати — змусять стояти. А це так нудно, особливо якщо перед цим сидиш 45 хвилин на уроці. Ось і доводиться маневрувати. Так цікавіше, ніж просто бігти як дурень світ за очі. А якщо серйозно, то у нашій чудовій школі немає нормального спортзала, де б можна було "розрядитися", пограти у що-небудь. І взагалі, як на мене, мало уроків фізкультури. Я б із задоволенням ходив на урок фізкультури щодня. Ні, двічі на день. Ні, через кожні два уроки щодня. Це було б чудово