Використовуючи вставні слова і сполучення, склади невеликий текст (5-7 речень) за темою: найголовніше– мирне небо над головою. Зверни увагу на розділові знаки.

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 

Розпочну із того, що у кожного на це питання є свої домисли. хтось ходить і хвалиться всім, що у нього повно друзів, а хтось навпаки каже, що навіть нема з ким випити 1517.чому у людей такі різні погляди? все просто, люди просто не вміють виділяти із великої маси людей знайомих і друзів. от, наприклад, у соціальній мережі  вконтакті  у вас є 524 друга. ви справді можете їх назвати друзями? думаю відповідь очевидна, це не друзі, а просто люди, яких ви знаєте. сам по собі знаю, що деяких людей просто додав для кількості. із більшістю не спілкуюся і видаляти їх якось тепер не пасує.але, це віртуальне життя, а є ще реальне життя, де на вашому життєвому шляху зустрічається багато людей. з одними ви дружите день, з іншими – місяць, а є і такі, що на все життя. хоча, буду з цим твердженням сперечатися і ще й як.особисто мені дуже не подобається, коли друзі є тільки до столу або ж приходять лише тоді, коли вам щось потрібно. а чого б просто не зателефонувати і не спитати як у тебе справи, чи все добре? ліньки чи це прояви егоїзму? справжня дружба – це коли людина готова тобі у будь-яку хвилину, а не морозитися, що я їду у єнакієве, а я зараз на лижах, або ж взагалі вимкнути телефон.чи є справжні друзі? можливо і є, але це одиниці. чому так? ви народжуєтеся, проходить дитинство, маєте друзів, але з часом інтереси у вас змінюються і ці вже екс-друзі просто зникають.згодом ідуть різні бурси, навчання, там також з'являються друзі, але з часом і вони зникають.у кожної людини з часом починає створюватися сім'я, народжуються діти і так далі. друзі поступово відходять на другий план.не подумайте, що тут воробус лукавить. а що не так? досить часто бачив такі ситуації, коли були люди, дружили, у когось там особисте життя складалося добре, у когось ні. і ось ці, у кого не складалося згодом починали заздрити, починалися сварки і, як наслідок, не ставало друзів. також дуже багато залежить від матеріального стану друзів. якщо ти дійсно друг, то не будеш вимахуватися тим, що ти більше заробляєш. на жаль, не завжди так буває.