У якому рядку всі числівники порядкові: А) першого, двадцятий, третьому, двадцять п’ятому; Б) дев’ятьома, сімнадцятим, п’ятого, чотирьох; В) дев’яносто, тисячний, п’ятий, шестеро; Г) двоє, кільканадцять, сотий, чотирнадцятому.

видповидь а правильна видповидь

ответ сто процентов А.

Объяснение:

На мій погляд, одне з найкрасивіших дерев, особливо восени, це, звичайно ж, клен. Кленове листя не може нікого залишити байдужим. Таке собі різьблене диво природи. Тоненькі, наче привид, прожилки розходяться, ніби стежинки, від держака.

Я завжди розглядаю кленові листочки, як картину художника. Невипадково вони зображені на гербі Канади.

Я в захваті від клена в жовтні. Пофарбований у яскравий жовтий колір, ніби охоплений полум’ям, він дає світло і в похмурий день. Я стою поруч з кленом, що росте в нашому дворі, пильно дивлюся вгору: так

хочеться вловити ту мить, коли листочок відривається від гілочки. Довго гаю, але у мене нічого не виходить.

Падає додолу черговий листочок, а мені так і не вдалося помітити, звідки, з якої гілки.

Під вікном моєї кімнати – маленький палісадник. Крім кущів агрусу і смородини ростуть мої улюблені айстри, а поряд з ними великий клен. Якось вранці я вийшла в палісадник.

Крапельки роси блищали на пожовклому листя агрусу та смородини, на траві, на айстрах, а місцями вони були прикриті дивовижними і неповторними за своєю красою листям клену.

Несподівано погляд упав по ліву сторону Я побачила кленовий листочок,

Стаття в газету на морально-етичну тему.
Усі різні — усі рівні
Який загадковий світ у своїй грандіозній картині — поєднання людських всесвітів. Кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше — своїм внутрішнім світом. Я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. Я один-єдиний такий. Мій внутрішній світ неповторний, яким би він не був. Так само є неповторним світ тих, хто поруч зі мною.
Людина має не тільки біологічну суть, а ще й соціальну (політична тварина — так образно висловився Арістотель). Ми не можемо жити поза суспільством, не створюючи держави. Ми постійно потребуємо спілкування, ми не можемо бути самотніми. А той, хто не живе в суспільстві, той або надлюдина, або морально недорозвинена істота (Арістотель). Ми пов'язані один з одним тисячами невидимих ниток, здавалося б, очевидні речі слід належним чином сприймати, та наступає якийсь момент і комусь захочеться обірвати ці нитки. Так починаються війни.
Проблема «усі різні — усі рівні» стара як світ. Стільки зусиль було докладено до вирішення проблеми щодо поєднання рівності й індивідуальної свободи. Згадаймо Біблію: ми створені за образом і подобою Божою, отже, ми — рівні. Ми маємо вуха, але не чуємо. Тільки в XX столітті ми пережили дві світові війни. Експеримент з СРСР теж не вдався, не вдалося тоді створити суспільство Рівності й Братерства. Яке вже там братерство, коли Росія стала «первой среді равних» (Й.Сталін).
На мою думку, західні демократії правильно вирішили створювати в себе громадянське суспільство, яке дає кожному простір для самовираження, самореалізації поза державою, яка схильна нехтувати особистістю. Людина приречена на свободу, постійно знаходячись у ситуації вибору. Створюючи себе, ми створюємо світ. Обираючи себе, ми обираємо все людство. Усе надзвичайно просто і надзвичайно складно: «Царство небесне» в нас самих. Людина створена для добра, добро запрограмоване в ній, інакше людство вже давно б загинуло. Дійсність буде такою, якою зроблять її зусилля мільйонів людей. Треба зовсім небагато духовної роботи над собою, щоб стати терпимим і сприймати кожного таким, яким він є. Ми громадяни одного світу. Ми рівні. Світ у наших руках. Всесвіт один і той же для всіх. Мудрі слова були колись сказані Сенекою: «Я пишаюся не тим, що я громадянин Риму, а тим, що я громадянин світу». Ми є унікальними й неповторними. Ми — часточка загального. Ми — рівні.
Про це слід думати, говорити, писати. Саме з таким підходом, залишаючись різними й рівними, ми зможемо захистити це крихітне життя у Всесвіті — Землю.