Синтаксичний розбір речення:І кожен з нас те знав, що слави нам не буде​

(простое, повествовательное, невосклецательное, двусоставное , распрастрастроненное )

1. Інтимна лірика.
2. Пое висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність.
3.Заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що. 
4. Почуття страждать через невзаємність.
5. Як я люблю тебе без тями.
6.Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний зміст її внутрішнього змісту, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой(це і є сам автор).7.звичайни та метафорични епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого». —Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання. -Складни тропи — метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття. -Тавтологічні повторення: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні. -Риторичні фігури: риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».

Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов'язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов'язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед — це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації — уміння використовувати мовні засоби, коли виникає потреба. Високий рівень мовної культури, на мою думку, визначається не стільки засвоєнням правил чи норм, стільки оволодінням усіма мовними багатствами, а це, в першу чергу, передбачає уважне й поважне ставлення до мови. До речі, ставлення до будь-якої мови, яку ти хочеш вивчити. До таких багатств належать і лексичний запас слів, і знання фразеології, і афористичність висловлювань, і вміння будувати фрази, вести діалог, чітко формулювати свою думку тощо. Недопустимими речами є іронізування чи навіть насмішка над мовою, а це почасти трапляється нині, коли люди, напевно, не до кінця розуміють, що власне передбачає культура мови. Це також означає, що слід опанувати з до мови той етикет, який здавна шанується в народі, без цього важко уявити повноцінне спілкування.