Фіолетовий колір символізує дружбу, велич, розкіш. а)вставні слова б)звертання в)однорідні додатки г)однорідні підмети

в)однорідні додатки

Объяснение:

Зе-ле-ні-є - 4 склади: 1 склад - відкритий, ненаголошений; 2 склад - відкр., ненаголош.; 3 склад - відкр., наголош.; 4 склад - відкр., ненаголош.

[з] - приголосний, дзвінкий, твердий

[е] - голосний, ненаголошений (позначається як е з маленьким и вгорі праворуч)

[л] - пригол., сонорний, твердий

[е] -  голосний, ненаголошений (позначається як е з маленьким и вгорі праворуч) 

[н'] - пригол., сонорний, м'який 

[і] - голосний, наголошений

[й] - пригол., сонорний, м'який 

[е] - голосний, ненаголошений

7 букв, 8 звуків.

Транскрипция слова: [пшын’ич’ный’]

п — [п] — согласный, глухой парный, твёрдый (парный)

ш — [ш] — согласный, глухой парный, твёрдый (непарный, всегда произноится твёрдо), шипящий

е — [ы] — гласный, безударный

н — [н’] — согласный, звонкий непарный, сонорный (всегда звонкий), мягкий (парный)

и — [и] — гласный, ударный

ч — [ч’] — согласный, глухой непарный, мягкий (непарный, всегда произносится мягко), шипящий

н — [н] — согласный, звонкий непарный, сонорный (всегда звонкий), твёрдый (парный)

ы — [ы] — гласный, безударный

й — [й’] — согласный, звонкий непарный, сонорный (всегда звонкий), мягкий (непарный, всегда произносится мягко)

В слове 9 букв и 9 звуков.

Снігопад

У той день пішов перший сніг. Мирослава поверталася зі школи, як завжди, через бульвар) і парк. Сніжинки почали пролітати, коли вона завернула на перший бульвар; їй здалося, що дерева над головою зашуміли, зітхнули чи легко застогнали. Коли ступила на другий бульвар, вітер стих і зробилося моторошно тихо. На бульварі не було ані душі, тільки вона сама, і, злякавшись тієї дивної тиші, дівчинка раптом зупинилася. Тоді небо над її головою здригнулося, і сніг пішов лахматий, повільний; повітря навколо забіліло, сніжини плавно спускалися на жовту алею із залишками опалого листя. Вона виставила перед собою долоню, і сніжини почал,и сідати й на долоню. Закрутивсь у повітрі один із листків, котрий аж досі тримався на гілці, і ліг їй просто в ноги. Вона нахилилася й підняла листка, вогкого, ще живого, ще запашного, покрутила в руці, тримаючи за стебельце. Був він, цей листок, прекрасний. І їй здалося, що часу не існує, що не існує ні вчорашнього, ні завтрашнього, а є тільки оцей білий снігопад - час якогось великого, сокровенного відкриття. І вона стрепенулася внутрішньо, лякаючись своєї незрозумілої дорослості, самотності й малості в цьому світі, своєї загубленості, бо й вона чи не отой листок, що його несе, покручуючи за стебельце, оця земля, оце місто, оцей заставлений деревами бульвар.