2. Прочитайте текст, поставте дієслова у потрібній формі, визнач їх вид, особу, число.Милі риси в характерi друга (чарувати), (приваблювати)- , (схиляти)до щирості; (викликати)любов і повагу. Почуття тим міцніше і глибше, чим більшетаких особливостей (знаходити)взаємно, чим більше (мати)підстав (захоплюватися)_ один одним. (М.Шумило

Так є ось

Тиняючи на чужині

Понад Елеком, стрів я діда

Вельми старого. Наш земляк

І недомучений варнак

Старий той був. Та у неділю

Якось у полі ми зострілись

Та й забалакались. Старий

Згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую,

Свою бувальщину. І ми

В траві за валом посідали,

І розмовляли, сповідались

Один другому. — Довгий вік! —

Старий промовив. — Все од Бога!

Од Бога все! А сам нічого

Дурний не вдіє чоловік!

Я сам, як бачиш, марне, всує,

Я сам занівечив свій вік.

І ні на кого не жалкую,

І ні у кого не я,

Нічого не Отак,

Мій сину, друже мій єдиний,

Так і загину на чужині

В неволі. — І старий варнак

Заплакав нишком. Сивий брате!

Поки живе надія в хаті,

Нехай живе, не виганяй.

Нехай пустку нетоплену

Іноді нагріє.

І потечуть з очей старих

Сльози молодії,

І умитеє сльозами

Серце одпочине /73/

І полине із чужини

На свою країну.

— Багато дечого не стало, —

Сказав старий. — Води чимало

Із Ікви в [море] утекло...

Над Іквою було село,

У тім селі на безталання

Та на погибель виріс я.

Лихая доленька моя!..

У нашої старої пані

Малії паничі були;

Таки однолітки зо мною.

Вона й бере мене в покої

Синкам на виграшку. Росли,

Росли панята, виростали,

Як ті щенята. Покусали

Не одного мене малі.

Отож і вчити почали

Письму панят. На безголов’я

І я учуся. Слізьми! Кров’ю!

Письмо те полилося... Нас!

Дешевших панської собаки,

Письму учить?!

Молитись Богу

Та за ралом спотикатись,

А більше нічого

Не повинен знать невольник.

Така його доля.

Отож і вивчився я, виріс,

собі волі —

Не дає. І в москалі,

Проклята, не голить.

Що тут на світі робити?

Пішов я до рала...

А паничів у гвардію

Поопреділяла...

Година тяжкая настала!

Настали тяжкії літа!

Отож працюю я за ралом.

Я був убогий сирота.

А у сусіда виростала /74/

У наймах дівчина. І я...

О доле! Доленько моя!

О Боже мій! О мій єдиний!

Воно тойді було дитина,

Воно... Не нам Твої діла

Судить, о Боже наш великий!

Отож вона мені на лихо

Та на погибель підросла.

Не довелось і надивитись,

А я вже думав одружитись,

І веселитися, і жить,

Людей і Господа хвалить...

А довелося...

Накупили

І краму, й пива наварили,

Не довелося тілько пить.

Старої пані бахур сивий

Окрав той крам. Розлив те пиво,

Пустив покриткою... Дарма.

Минуло, годі... Недоладу

Тепер і згадувать. Нема,

Нема, минулося, пропало...

Покинув ниву я і рало,

Покинув хату і город,

Усе покинув. Чорт нарадив.

Пішов я в писарі в громаду.

То сяк, то так минає год,

Пишу собі, з людьми братаюсь

Та добрих хлопців добираю.

Минув і другий. Паничі

На третє літо поз’їзжались,

Уже засватані. Жили

В дворі, гуляли, в карти грали,

Свого весілля дожидали

Та молодих дівчат в селі,

Мов бугаї, перебирали.

Звичайне, паничі. Ждемо,

І ми ждемо того весілля.

Отож у Клечальну неділю

Їх і повінчано обох,

Таки в домашньому костьолі.

Вони ляхи були. Ніколи

Нічого кращого сам Бог

Не бачив на землі великій,

Як молодії ті були... /75/

Заграла весело музика...

Їх із костьола повели

В возобновленнії покої.

А ми й зостріли їх і всіх,

Княжат, панят і молодих,

Всіх перерізали. Рудою

Весілля вмилося. Не втік

Ніже єдиний католик,

Всі полягли, мов поросята

В багні смердячому. А ми,

Упоравшись, пішли шукати

Нової хати, і найшли

Зелену хату і кімнату

У гаї темному. В лугах,

В степах широких, в байраках

Крутих, глибоких. Всюди хата,

Було де в хаті погуляти

І одпочити де було.

Мене господарем обрали,

Сем’я моя щодень росла

І вже до сотні доростала.

Мов поросяча, кров лилась.

Я різав все, що паном звалось,

Без милосердія і зла,

А різав так. І сам не знаю,

Чого хотілося мені?

Ходив три года я з ножами,

Неначе п’яний той різник.

До сльоз, до крові, до пожару,

До всього, всього я привик.

Було, мов жабу ту, на списі

Спряжеш дитину на огні

Або панянку білолицю

Розіпнеш голу на коні

Та й пустиш в степ.

Всього, всього тойді бувало,

І все докучило мені...

Одурів я, тяжко стало

У вертепах жити.

Думав сам себе зарізать,

Щоб не нудить світом.

І зарізав би, та диво,

Диво дивне сталось

Надо мною, недолюдом...

Вже на світ займалось, /76/

Вийшов я з ножем в халяві

З Броварського лісу,

Щоб зарізаться. Дивлюся,

Мов на небі висить

Святий Київ наш великий.

Святим дивом сяють

Храми Божі, ніби з самим

Богом розмовляють.

Дивлюся я, а сам млію.

Тихо задзвонили

У Києві, мов на небі...

О Боже мій милий!

Який дивний Ти. Я плакав,

До полудня плакав.

Та так мені любо стало:

І малого знаку

Нудьги тії не осталось,

Мов переродився...

Подивився кругом себе

І, перехрестившись,

Пішов собі тихо в Київ

Святим

Та суда, суда людського

У людей просити.

Ластівкові – багате видами сімейство горобцеподібних. Більшу частину життя ластівка проводить в повітрі, дуже рідко опускаючись на землю. Вони навітьможуть ловити комах на льоту. Ластівки є перелітними птахами. Сьогодні відомо близько 120 видів цих птахів найбільша кількість видів мешкає в Африці . Відрізняє ластівку від інших птахів чорний шовковий фрак, біла грудка та гострий роздвоєний хвіст. Це спритний, витончений птах, може на льоту напитися і навіть на мить поринути в воду. Самці і самки мало чим відрізняються, хіба тільки менш контрастним оперенням у самки. Ластівок відносять до корисних птахів, бо вони поїдають велику кількість комах.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/rozpovid-pro-lastivku/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua