Виконайте письмово розподільчу роботу з ключем: запишіть словосполучення в три колонки (разом, окремо, через дефіс А/би пішов дощ, хоч/би хто один, не/мов/би так і треба, як/би почути голос, бо/ж це Україна, якби/то в Рим, ніби/то замало літ, отож/бо й кобзар, начеб/то моя земля, коли/б/то діло йшло на лад, хоч/би уві сні, все/ж це моя сукня, тому/то мовчали всі, отож/то звучала пісня. Ключ: якщо ви правильно виконали завдання, то з останніх літер кожного словосполучення в кожній колонці отримаєте слова.

  Народився Василь Семенович Стус на Святвечір — 6 січня 1938 року — у мальовничій Рахнівці на Вінниччині (за паспортом — 8 січня, бо мати — Їлина Яківна Стус — вирішила не дратувати владу збігом дня народження з днем великого релігійного свята). Був він четвертою дитиною в родині.
   Їлина Стус, дочка заможного селянина, крізь усе життя пронесла цілковиту ворожість до радянської влади, а дід Василя довго не бажав «добровільно» вступати до колгоспу, вважаючи за краще платити здирницькі податки. Увесь свій чималий статок родина остаточно втратила в 1931-1933 рр. У 1936-1937 рр., коли тиск на заможних селян став нестерпним, Семен Стус (батько поета) почав шукати можливостей вирватися до міста, аби позбутися принизливого, закріпаченого стану українського селянина. Йому вдалося влаштуватися на один з хімзаводів м. Сталіно (Донецьк).
   Перше враження малого Василя від донецького бараку — глум, на який здіймали сільську традиційність його сім'ї, висміювання їхньої мови. Ще несвідомо, він поділив світ на «своїх» і «чужих». «Пам'ятаю, як сміялися жінки донецького бараку, що я хвалився, ходячи в довгій сорочечці: «цю сорочку мені бабуня пошила з кишенькою» — казав я, їм було чогось відрадно».
   Про своє дитинство поет пише, що воно було щасливе. Найбільший слід на душі залишився од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: «Підеш, мій сину, по Україні, нас кленучи» — хвилює і досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю землю окропіте», — як перше почуття немовляти на білому світі. Це були враження від дитинства. Гарного дитинства». Василь згадував мамині перші уроки поезії: «Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки».

Вишневий сад – це найбільш поширений пісенний образ, з багатою, значущою символікою. Окраса обійстя, він манить несподіванками, прохолодою літнього дня. Сад буває ознакою маєтності, достойності. У вишневому саду копає козак криниченьку, сподіваючись на зустріч із коханою дівчиною, а та розраює тугу невимовну, шукаючи милого в уявних мандрах по світу. А бурлака у відомій бурлацькій пісні заповідає поховати себе у вишневому саду.

Які тільки ситуації в ньому не відбуваються, які почуття не розкриваються, змальовані в народній творчості.

Тож не дивно, що багато поетів та письменників звертаються до цього образу – Леонід Глібов у «Квітковому весіллі», Михайло Старицький у вірші «Думка», оспівують вишневий сад у своїх поезіях Павло Тичина, Олександр Олесь, Микола Вінграновський, Кесар Білиловський та інші.

І сам Тарас Григорович неодноразово звертається до цього образу вишневого саду, вимальовуючи ніжні, проникливі рядки з багатоманіттям інтонацій, прекрасні, барвисті й повнозначні.

Вірш «Садок вишневий коло хати» належить до класики романтичної пейзажної лірики. Простими й зрозумілими словами сказано наче б звичайне і повсякденне, але чому ж болить душа? Чому на очі навертаються сльози? У поезії немає чітко окресленого образу автора, ніби й не споглядається ніде його позиція, чому ж таке відчуття, що поет присутній ось тут, зараз, біля столу? Ось трохи задумається і скаже ще якусь прекрасну фразу, яка залишиться із нами на віки.