1. Займенниками є всі слова рядка А вам, мені, учора, хто Б добре, чий, мене, казна-чого В хтозна-де, чимось, цей, ти Г себе, абищо, якось, якась Д воно, скільки, жоден, я

Объяснение:

В )скорее всего

Старослов’янізми в українській мові

Старослов’янізми — це слова, за-

I своєні зі старослов’янської мови,

133

УКРА ЇНСЬКА МОВА

якою користувалися як літератур­

ною майже всі слов’яни.

Історична довідка. Старослов’янська

мова сформувалася в IX ст. на основі давніх

македонсько-болгарських діалектів. Вона

лягла в основу слов’янської писемності,

творцями якої були болгарські місіонери,

брати Костянтин (у християнській церкві

він був зарахований до лику святих під

іменем Кирило) і Мефодій.

Використання старослов’янської мови

східними слов’янами пов’язане з прий­

няттям 988 року в Київській Русі христия­

нства. Згодом цю мову стали називати цер­

ковнослов’янською через основну сферу її

застосування. В основному вона обслугову­

вала потреби релігії: нею проводилися цер­

ковні відправи, перекладалися культові

книги з грецьких оригіналів. Окрім того,

ця книжна мова поступово перетворилася

на могутній засіб освіти, науки, культури.

У церковно-релігійній літературі її вжи­

вали протягом століть, частково нею корис­

туються й тепер. Збагативши словниковий

склад давньоруської літературної мови,

старослов’янізми органічно влилися в ук­

раїнську мову.

Фонетичні особливості старо­

слов’янізмів:

• неповноголосся -ра-, -ла-, -ре-, -ле-

відповідно до українського повно­

голосся -оро-, -оло-, -ере-, -еле-\

град — город, врата — ворота,

злато — золото, глава — голова,

глас — голос, брег — берег, дре­

во — дерево;

• Початковий звук [у] на початку:

єдиний, юродивий, єдніст ь,

юність;

• сполучення жд:

вождь, утверж дати, страждати

Морфологічні ознаки старосло­

в’янізмів:

• префікси воз-, со-, пред-, пре-:

возвеличит и, в о з з ’єдн анн я, воз-

двигнути, сорат ник, предтеча;

• суфікси іменників -тель, -ств(о),

-ин-, -тай, -язнь:

мислитель, учит ель, багатство,

братство, громадянство, гординя,

глашатай, приязнь;

• суфікси дієприкметників -ящ-, -ущ-\

роботящий, трудящ ий, грядущий,

невмирущий;

• характерні перші частини склад­

них слів благо-, бого-, добро-, зло-:

благодать, благословення, благо­

вісник, богобоящий, богогласник,

добродійство, злорадст во.

Здебільшого старослов’янізми ви­

користовуються в українській мові з

певною стилістичною метою, вони

покликані надати мовленню врочис­

того, патетичного звучання або в

поєднанні з просторічною й побуто­

вою лексикою створити іронічне

забарвлення:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю ,

Святая сило всіх свят их.

Німим от верзут ься уста;

Прорветься слово, як вода,

134

Лексикологія

І дебрь-пуст иня неполита,

Зцілющ ою водою вмита,

Прокинеться…

… А тюрм! А люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна

На всіх я зи к а х все мовчить,

Бо благоденст вує!

З те. Т. Ш евченка.

Объяснение:

От на ранок баба набрала мичок[1] і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою — пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала.  

Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь; наскочив на бичка: «Хто ти такий,— питає,— скажи мені!» А бичок і каже: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою обсмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його зараз за бік—давай смолу оддирати. Оддирав, оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бог зна куди!