ДІВЧИНА В СТЕПУ
Заходила ніч.
Німіє степ і тьмариться.
Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.
Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.
Ніч зайшла.
Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.
Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.
Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.
Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.
На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.
А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.
Розкошами, красою віє над степом...
У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. Запирскало щось... Воли.
За волами виринула й стала в яру волохата постать.
На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.
Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.
М. Пимоненко. Проводи козака
Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні:
Яром, яром, пшениченька ланом,
Горою овес.
Не по правді, молодий козаче,
Зо мною живеш...
Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.
Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.
Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає.
І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак - такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...
Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко).
Объяснение:
Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся.
Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.
Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
В.1. Визначити види відокремлених членів речення:A) У тій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної смерті (І. ФранкоБ) Ранкові доли, багаті різнобарв’ям трав, горять в росі.B) Панна, з великими очима, з суворо застиглою постаттю, здавалась фантастичною феєю.Г) Ми часто похапцем живем, все відкладаючи на потім (В. Крищенко).2. Установіть відповідність між реченням і відокремленим другорядним членом у ньому.1. Відокремлене означення;2. відокремлена прикладка;3. відокремлена обставина.4. відокремлений додатокА. Крім того, процес вимирання цих ящерів тривав не менше мільона років (В. Мезенцев)Б. Дорога, майнувши сірим хвостом, безшумно сховалася в зелені хлібів (В. Винниченко)В. Іду я, засмучений хлопчик, до старого коваля (О. Довженко)Г. Сповнений любові, я іду по вулиці вузкій (В. Сосюра)3. Потребує редагування реченняА. Не покидайте землі, не залишивши на ній доброго сліду.Б. Повернувшись додому, Андрій цілком віддався своїй роботі.В. Згадуючи літні вечори, у моїй уяві постає сріблясто-синє море.Г. Пожадливо втягуючи в себе повітря, Семен подався додому.Д. Студенти мовчки стоять, милуючись зоряним небом.4. Установіть відповідність1. обставина 2. Прикладка 3. Додаток 4. означенняА. Кує у лісі зозуля, птах-віщун.Б. Не оравши й не сіявши, не будеш хліба їсти.В. Овіяна степовими вітрами, стоїть на березі лиману хатина.Г. О земле втрачена, явися!Д. Ніхто, крім тебе самого, цього не зробить.5.Укажіть речення, в якому правильно розставлено розділові знаки при звертанні: А. О світе, мій, невже без таїни народжуєш троянди й полини? Б мені земле, коли не такий як треба синам твоїм бути. В. Ой ти, ниво моя, ниво, ниво золотая. Г. Мій, Боже, милий, як то мало святих людей на світі стало.6. Укажіть речення, в якому правильно виділено дієприслівниковий зворот: А. Нарешті стомлене козацтво прибуло до Тамані, й запливши в зарослі очеретами гирла річки Кубані, стало там на перепочинок. Б. Дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітьми і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність. В. Шептало вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито. Г. Дух у собі запираючи лежали тухольці й дожидали ворогів.7.Установіть відповідність Відокремлені члени речення: Приклади. 1.Означення А. Гойдаючи утому на крилі, верталися додому журавлі. 2. Прикладка Б. Карає час, всевладний цар і кат, того, хто (різновид означення) слово винесе на продаж. 3. Обставина В. Суд ? Окрім суду природи, я всі зневажаю суди. 4. Додаток Г. Ми в одвіті за своїх синів, за батьків і їхню тиху старість. Д. Пригадаєм ці трави осінні і ці крони, налиті вітрами.8.Поширене звертання є в реченні: А. І хліб, і першу радість, і сльозу по-братньому ми порівну ділили. Б. Рідна мово, перше слово ти в устах моїх плекала. В. Сійся- родися, колосом розвивайся, засівайся, ниво, людям на добро! Г. Ну чого радіти, скажімо, самому Чернезі?9.Позачте речення з відокремленою прикладкою: А. Мені, дитино мила, дорожча воля, ніж зерно твоє! Б. Пам’ятаєш, як пахне вітер – полонений старих каштанів? В. А довкола – пшениць зеленаві прибої... Г. Однією з легендарних жіночих постатей, оспіваних у народних думах та історичних піснях, є українська дівчина-бранка Маруся Богуславка..10.Установіть відповідність:Відокремлений член речення Приклади 1. Означення А. Не повертайся на круги своя, нічого це, крім болю, не приносить. 2. Прикладка Б. Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала (різновид означення) у снігах зима. 3. Обставина В. Витри піт солоний із чола і трудись, забувши про утому. 4. Додаток Г. Знайшла в пилу золочену підкову – невизнаний старокозацький герб. Д. Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.11. Немає вставного слова в реченні (розділові знаки пропущено): А. Справді дощ перестав. Б. Може осінь схоче в гості завітать ? В. Деревам щось напевне сниться. Г. Зроби кревно та з’їж певно.12.Укажіть речення, в якому правильно виділено дієприслівниковий зворот: А. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням. Б.Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько, і вирішивши що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи. В. Старенька вчителька ходила поміж партами і роблячи загадкове обличчя повільно говорила. Г. Голосно ридаючи кинулась Мирослава в його обійми.
1) А - додаток
Б- означення
В-прикладка
Г - обставина
2) 4 А
3 Б
2 В
1 Г
3) ?
4) 1 Б
2А
3Д
4В
5) Б
6)В
7) 1 Д
2 Б
3 А
4 В
8) Б
9)Г
10) 1 Б
2 Г
3 В
4 А
11) Г
12)А
Объяснение: