1) Складним із різними видами зв’язку є речення: А) Рушники , які часто розвішували над вікнами і дверима , мали оберігати оселю від усього нечистого , що могло до неї потрапити. Б)Липневий день догоряє десь за сутінками густих височенних дубів і лип , палахкотить на золотих банях і сяйно-білих стінах верхівки собору , Що вигнався стрімко в небо. В)Тільки крота не видно було :він кидався глибоко в норі з поверха на поверх свого житла і не тямив , що воно там коїться на горі. Г)Місяць на небі , зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе. 2) Складним із сурядним і підрядним зв’язком є речення : А)Зненацька за одну ніч упав сніг , і тепер кущі лежали під холодним небом якісь мовби затишнілі , вирізьблювалося на сніговій блідості кожне дерево , яскріли під сонцем широкі галявини. Б)Саме тоді викінчено Софію Київську , і собор стояв рожевим дивом посеред білих снігів , а невидимий християнський Бог ждав , щоб його намалювали на стінах , упевнений у своїй незамінимості В)Нове свято радувало вже тим , що зеленіли дерева , що весело щебетали пташки. Г)Хоч тільки середина липня , але горобина починала червоніти . 3)Речення « Там , де став явір понад плаями , знову я чую відлуння пісень : одна верба співає ночами , друга верба співає удень» є А) із сурядним і підрядним зв’язком ; Б)із сурядним і безсполучниковим зв’язком ; В)із підрядним і безсполучниковим зв’язком ; Г)із сурядним , підрядним і безсполучниковим ; 4) Реченню «Сніг у полі побілішав , тепер проміння не тоне в гострій млі , що насичувала повітря , не гасне у розстелених під ногами полотнах , що зараз нагадують молочні дзеркала й відображаються у високості …» відповідає схема : А)[ ] , [ ] , ( ) , [ ] , ( Б) [ ], [ ] , ( ) , ( ). В) [ ] , ( ) , ( ) . Г) [ ], [ , ( ) , ] , ( ). 5)Пунктуаційну помилку допущено в реченні : А ) Коли є і звичаї , і традиції , і пісні , то приймаєш їх як щось цілком природне , а , коли це зникає , то починаєш докопуватися до причин зникнення того , що раніше тобі здавалося незникненним. Б)Мати вірила :земля усе знає , що говорить чи думає чоловік ; на самоті вона тихенько розмовляла з нею , довіряючи свої радощі , болі й щоб вона родила на долю всякого і роботящого і ледачого . В) Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної , із ранкових туманів , з небесних октав , коли думи збігалися з мли бездоріжньої і незвіданий смуток за душу смоктав . Г)Дивись : де сонце умивалось , там стільки крапель золотих кульбабиних в траві зосталось , що й небо мружиться від них . 6) Речення «Я відриваю голову від землі , а біля мене аж перехитується од сміху Люба у її руці погойдується чимось напакована торбина , і дівчина кладе її на те саме місце , до якого тиснулось моє вухо .» складається з : А)трьох частин ; Б) чотирьох частин ; В) п’яти частин ; Г)шести частин . До ть до завтра треба виконати

1) В)
2) Б)
3) В)
4) А)
5) Б)
6) В)

            За добрий урожай  -  Агронома поважай.                                                   Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає в майбутньому. Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо. Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться. Іноді замислююсь над тим, чи потрібна ота користь людям? Можна ж просто працювати - і більш нічого. Навчився робити своє діло  і роби. Аби платили побільше. Але, не все так просто. Праця будь-якої людини повинна бути корисною. Хіба не приємно, коли твій труд потрібен іншим?Знайти своє покликання — значить виявити себе у праці, яка найкраще відповідала б складові твоєї душі, інтересам життя. Потрібно правильно обирати професію, відчувати свої нахили, навчитися об’єктивно оцінювати себе і свої можливості. Це, на перший погляд, просто, а насправді   немає нічого складнішого.

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе».                                                          Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.