Провідміняйте словосполучення (письмово Скільки метрів, який край.

Н.в: скільки метрів, який край

Р.в: скількох метрів, якого краю

Д.в: скільком метрам, якому краю

Зн.в: скількох метрів, якого краю

Ор.в: скількома метрами, яким краєм

М.в: на скількох метрах, на якому краї

Объяснение:

Всі люди по-своєму особливі та неповторні, але є кілька речей які притаманні тим чи іншим людям. Егоїсти, самолюби, щедрі, горді, добрі і це ще не повний перелік типів людей.
Можемо навести приклади:
Людина іноді зустрічає людину схожу на себе. Наприклад егоїст зустрів егоїста. Перший егоїст поспілкувавшись з другим одразу визначить, що той-егоїст. Але за іронією життя, людина рідко коли дивлячись на погане може порівняти з цим себе. Проте є і інші випадки.
Наприклад:
У кімнату помістили двох добрих людей. Ці двоє одразу скажуть за свого співрозмовника, що він добра людина, але критична рідкість скажуть: "О! Ця людина така ж добра як і я!"
Умій себе оцінювати так само, як і інших людей. Визнавай в собі не тільки добре, а й погане.

Чим для мене є мова мого народу? Без перебільшення можна сказати, що це одна із найбільших цінностей у житті. Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько і їх мова найпершими схилялися над немовлям. Потім була пісня — мамина колискова, дитяча, жартівлива. І скрізь чулися рідні, знайомі слова.

Кожна людина обирає собі мову, якою спілкується, інколи таких мов кілька, але рідною буває лише одна; найпотаємніші думки довіряють найріднішій мові і пишуть вірші загалом найріднішою мовою.

Немає такого письменника, який би не виказав своєї любові до своєї мови, який би не вболівав за її долю. Мільйони слів, а кожен письменник повинен вибрати свої, створити свою, власну, комбінацію, яку ще ніхто не сказав:

Страшні слова, кол вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше.

Найбільше серед письменників переймалися проблемами мови М. Рильський, П. Тичина, В. Симоненко, М. Куліш, А. Малишко, і зараз вони тривожать серце і Дм. Білоусу, і Б. Олійнику, і Дм. Павличку, Л. Костенко, І. Драчу та багатьом іншим. А вже про Шевченка і говорити нічого. Тому що роль мови у житті людини важко переоцінити. Можна багато говорити про красу, мелодійність, чарівність української мови. Тільки глухий не оцінить краси української мови. А яка сила жарту і дотепу в українця! Багато списано паперу про те, як принижувалася наша мова протягом віків, скільки виходило циркулярів про її заборону. Про це уже не варто говорити. З 1991 року українська мова знову здобула статут державної. Наша мова гідна такого статусу, бо нею можна сказати і найніжніші слова освідчення, і найдотепніші жарти, а зараз вона вчиться бути ще й діловою. Перед нею великі можливості. Ось тільки нам, українцям, треба навчитися її поважати, вважати рідною, найкращою. Бо мова — це сутність людини, це першоелемент народу, нації. Це не лише засіб творчості, хоч і це її величезний пласт, це — душа народу, його самобутність, неповторність. Згадайте, як любив і милувався українським словом Мокій у п'єсі М. Куліша "Мина Мазайло". Багато письменників ставлять мову в один ряд з Україною, матір'ю, коханою. Люди України, вчіться у письменників любити свою мову, збагачуйте її, розвивайте, і тоді ви і самі не помітите, як це "диво калинове" зачарує вас навіки.