3. Усі відносні прикметники вжито в значенні якісних у рядуА чиста блакить, вовча натура, тепле повітряБ скляний погляд, рожева мрія, солодкий сонВ залізна ручка, мармурове чоло, срібний голосГ яблучний сік, заяча душа, заспокійливий голос​

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити (Василь Сухомлинський).

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям (Максим Рильський).

Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п'янить (Олександр Олесь).

Людина, котра знає українські слова, ще не знає мови (Ольга Яремко).

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови… Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (Олесь Гончар).

Солов"їна мова... Можливо, ви розумієте, які слова є у співі  соловейка? Або ж можете вступити з ним у розмову? Ні? Я також. Бо у солов"я своя мова, саме її я можу назвати солов"їною. А в українців своя мова - українська. Саме нею з вами розмовляла ваша мама. Вона ж не тьохкала, правда ж, і не виводила якісь  незвичайні трелі й колінця? Ні, скажете ви і будете праві. Мама, тато, дідусь і бабуся розмовляли між собою та й з вами звичайною людською мовою. Тоді навіщо повторювати чийсь не дуже вдалий, як на мій погляд, вислів?

Треба поважати мову - свою й чужу, бо так ми виказуємо повагу до всіх людей, що населяють земну кулю. У кожного народу своя мова. І це не солов"їна, не котяча, не вороняча мова - це людська мова. Все дуже просто.