Прочитайте. Зробіть повний морфологічний розбір прислівників. 1. Весною працювалося легше, радісніше (Ю. Збанацький 2. Сизо-синьо-вечірньо в садах дозрівають сливи, заснули в колисках діти, мов лебедята малі. Я на добраніч кажу їм: «Люди, будьте щасливі!» Часто ми забуваєм, що не вічні на цій землі (М. Сингаівський). 3. Чим довше дивився у зоряне небо, тим глибше і неосяжніше відкривалося воно (І. Драч). 4. Невдовзі вийшли на набережну. Перед нами хлюпалась по-осінньому безбарвна затока. 5. Високі небеса, і кам’яний гостинець гостинно мерехтить у сонячній імлі. 6. В краю мого дитинства вікам наперекір у полі край дороги ріс явір-осокір (Із тв. Б. Стельмаха).

Во, списуй

↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓↓

Ледь сніжок розтане в полі
Розіллється на приволлі
Синьоокая ріка,
На зелені берега
В лісі птахи запанують,
Білки теж захазяйнують.
А маленькі лосенята
Відчайдушнії близнята
Поставали на копитця
Та й побігли до водиці.
Сірий вовчик тут і там
Коїть в лісі безлад й гам.
 Наполохані зайчата
Виглядають маму й тата.
А сороки-молодці
Всім трублять, в усі кінці
Що весна уже в дорозі
 А зима вже на порозі
І вони весни гінці
Рижохвостая лисиця
 зовсім вовка не боїться.
 з лисенятком походжає
уму-разуму навчає.
вчить малечу полювати
собі їжу добувати.
 ну а дятел – лікар лісу.
скинув лише дуб завісу
вже він тут як тут мерщій
починає стукіт свій.
 Та важніший всіх кабан
 Веде лісом ,,караван,,
Із маленьких кабанців
 Його дочок і синів.
Всіх малеча зустрічає
А зиму проводжає.

Її розповідь була гарна й сумна водночас.Оленка розповіла, що дідусь Василь втратив свою руку , коли рятував свого молодшого братика від пожежі. Кілька десятків років тому, будинок , де жив дідусь, спалахнув, внаслідок короткого замикання. В цей час там був малий Максим, що грався іграшками.А Василь Іванович вийшов за хлібом до магазину, а коли прийшов , то побачив велике скупчення людей і густу завісу сірого диму перед його будинком.  І він, згадавши , що вдома залишився брат, кинувся рятувати Максима, проте отримав безліч опіків,а ліву руку довелося ампутувати.Певно, нелегко йому довелося.Зате , Василь Іванович й Максим Іванович залишилися вірними друзями й до сьогодні.А дідусь саме чекає на приїзд брата.Цю історію він сам їй розповів, коли дівчинка  допомагала йому по господарству.
   А я от сиджу зараз, і мене огортає водночас відчуття суму й гордості за те, що не врятували дудісеву руку і за те, що ще є на світі хоробрі , самовіддані люди , які не бояться ризикнути власним життям заради життя іншого.
  Примітка.В кінці не дуже гарно вийшло . Можна було б написати про Велику Вітчизняну, проте, я вважаю, що це занадто банально.