8прислівників з не разом і 8 окремо, будьласка мені дуже потрібно на завтра

в основному ,в цілому,в головному,денебудь,пліч-о-пліч,такищо,за що,до чого,за кордон,вчора,навесні,

образ марусі чурай — це образ з легенди, ми не знаємо досте­менно, чи жила вона насправді. найімовірніше маруся чурай справді жила на полтавщині у xvii ст., пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.

якою видається читачеві маруся? це дівчина, яка мала дар від бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою .

марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. вона, напевне, такою і є. на долю дівчини припадає багато випро­бувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з марусею до останніх її днів.

образ марусі чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом україни. постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал вітчизни. за словами івана, маруся — це голос україни, душа її. «звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу іван іскра. таку ж характеристику дає дівчині и гетьман богдан хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

одна із багатьох, і, в той же час, одинока маруся дівчина з легенди.

хто з нас не любить книжок? дійсно, важко уявити таку людину. у народі кажуть: «хто багато читає, той багато й знає» . кожен – інтелігент, бізнесмен, робітник – має хоча б невеличку особисту бібліотеку.

я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами .та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. з давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.

а колись, у прадавні часи, на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. замість паперу пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. відтоді й почали в усьому світі писати на папері.

книга в україні завжди користувалася великою пошаною. «велика користь буває від учення книжного. книги – це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості», – писав давньоукраїнський літописець. зрозуміло, чому в київській русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. про це переконливо свідчать історичні джерела – ті самі книжки.

я не можу уявити свого життя без книги. найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка «чарівник смарагдового міста» , яку написав олександр волков. я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. пізніше я захопився романами жюля берна. у моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. а зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.

я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.