Твір-фантазія "Моя подорож у майбутнє "(7-8 речень)

я не

понялалрглинаспоприпно

ответ:Яким я бачу своє майбутнє

Кожен — коваль своєї долі.

Аппій

Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які до здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.

«Літературна Херсонщина», музей-квартира Б. А. Лавреньова — літературний музей у місті Херсон, відділ Херсонського краєзнавчого музею.

Розділи музею

Експозиція

Музей-квартира письменника Бориса Лавреньова

Виставковий зал

Концертний зал «Блакитна вітальня»

Історія

Музей був заснований у 1991 році, у рік 100-річчя із дня народження російського письменника Бориса Андрійовича Лавреньова. Розміщується у будинку кінця XIX століття на розі вулиці Театральної і проспекту Ушакова, де письменник народився і виріс.

У 1991 році Єлизавета Михайлівна Лавреньова, вдова письменника, передала в дар музею особисті речі чоловіка: архів письменника, книги із його бібліотеки, унікальну колекцію живопису, у тому числі прижиттєвий портрет імператора Петра І роботи невідомого художника, «Пейзаж села Чорнявки» художника-футуриста Давида Бурлюка, антикварні меблі карельської берези із кабінету письменника, рояль.

Объяснение:

Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.

Объяснение:

этот диктант писала вся страна а задание тут наверное стоило бы убрать раз уже поздно.