Пунктуаційну помилку допущено в реченні А)2 Б) 5 В) 6 Г) 9 1) Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг. 2)Сонце полум'яніє, по-зимовому низько стоячи під горою. 3) Останній день старого року, чеперний і яскравий, хоче залишити по собі спогад, перед тим як прийде йому на зміну щедрий вечір. 4)Милуючись з навколишньої зими, Явтух Каленикович іде вулицею у незастебнутому кожусі. 5)Самому Явтухові уявляється, що він іде, не кваплячись. 6)Людям же бачиться, що біжить, поспішаючи, певно, за кроком власних думок.7)Морозяне повітря відсвіжує легені; кров, насичена киснем, добирається до найдальших цяточок мозку; голова робиться свіжа. 8)А навкруги пливе вечір, новеньким золотом поблискує в височині місяць, мороз притискає й паморозить іскристу від снігу землю. 9)Місячна морозяна ніч завмирає, прислухаючись до кроків нового року.

Понеділок, кажуть, день важкий, але саме цей день став для нас пам'ятним. Наша класна керівниця Інна Юріївна оголосила понеділок... Днем джентльмена. Вона пояснила, що джентльмен — це людина вихована, ввічлива, з гарними манерами. Ці якості треба виховувати в собі щодня. А поки ми повинні уявити себе джентльменами хоча б на один день. 

І ми "почали входити в образ" джентльмена... На перервах хлопчики намагалися, виходячи з класу, пропускати дівчаток уперед, у коридорі звільняли дорогу старшим. На уроках сиділи незвично тихо: не шепотілися, не підказували, не передавали записок, не викрикували — тобто поводилися ідеально. В усьому були підкреслено ввічливі. Звістка про те, що в нашому класі День джентльмена, миттєво облетіла школу. Спочатку всі просто здивувалися. Ми дуже хвилювалися, почували себе незвично в ролі джентльменів. Адже доводилося стежити і за своєю мовою. Треба було виглядати охайно. У їдальні ми не лізли, як звичайно, без черги за булочкою. Потім з нас почали жартувати: "Нічого, джентльмени, завтра ви станете такими, як і були: адже ви джентльмени на один день!" 

На виховній годині вчителька підвела підсумок Дня джентльмена. Вона ще раз зазначила, що джентльменами за один день не стають і все в наших руках: від того, як ми будемо виховувати в собі ці гарні якості, залежить і ставлення до нас навколишніх... 

Ми йшли до виходу зі школи з Вальком Жуковим, обговорювали сьогоднішній день. У дверях зіштовхнулися з жінкою похилого віку. Вона відступила, пропускаючи нас уперед. Ми, ніби нічого не сталося, спокійно пройшли мимо, розмовляючи про своє. І раптом Валька зупинився: "Але ж насправді так, ми виявилися джентльменами навіть не на день, а всього на декілька годин!" 

Ми сіли в тролейбус. От де багато можливостей показати себе джентльменами! На наш жаль, у тролейбусі було багато вільних місць, тому виявити своє джентльменство — поступитися місцем старшим — нам не вдалося. Ми вийшли з тролейбуса. За нами виходила навантажена сумками жінка. Не змовляючись, ми простягнули їй руки. Вона посміхнулася і сказала: "От це справжні джентльмени!" 

Я дуже люблю свого батька. Зовні він здається звичайним. Батько високий на зріст, у нього сині очі, темне волосся, прямий ніс. У дитинстві та юнацтві батько займався легкою атлетикою, тому у нього красива спортивна статура, він сильний, дужий, витривалий, спритний. Я люблю, коли ми разом із ним влаштовуємо різні спортивні змагання. У цей час мені здається, що поруч зі мною не батько, а мій старший товариш. У синіх очах батька з'являються веселі вогники, губи посміхаються, і від цього все його обличчя наче молодішає. 
Але мій батько не тільки грає зі мною, він вміє уважно вислухати мене. Батько — мій перший радник у всіх проблемах. Коли ми розмовляємо, очі батька знов змінюються. Тепер я бачу в них увагу, доброту, мудрість, спокій і знов той самий вогник. Батько розмовляє зі мною, як із дорослим. І я цим дуже пишаюсь. 
Я не люблю засмучувати батька, бо тоді в його очах згасає мій улюблений вогник. Вони тьмянішають, і я бачу в них біль або сором за мене. 
Я дуже люблю очі батька, я бачив у них різний настрій і різні почуття. Але ніколи не було в них неправди та фальші. Я впевнений, очі мого батька мене ніколи не зрадять.