івСеверин НаливайкоНе міг Северин забути Настю. Не міг забути, як на одній зупинцінедалеко від Дністра він улаштував огляд своєму війську. Гетьмансповільна пішов уздовж козацької лави, дійшов до краю, спинився.Що це?Цей юнак низькорослий, він удвічі нижчий за списа. Постать унього не по-чоловічому тендітна й струнка. На безвусому рум'яномуличку блищать сині очі. На ратищі списа біліють крихітні рученята.Розгублено та винувато дивиться хлопчина на гетьмана.Зібравши сотників, Наливайко віддав наказ про напрям дальшогоруху. Тоді повернувся назад, ще раз пильно глянув на юнака. Невжедівчина?Помітив, як затремтіли в «козака» руки й сполотніло обличчя, але змовчав. Лише в наметі, куди покликав дівчину, дав волюсвоєму гніву.По блідих щоках дівчини текли сльози. Сині очі проникали вдушу, породжували в гетьмана співчуття.Настя розповіла, що родом із Гусятина. Пан шаблею рубонув їїбатька за непокору. Настю наказав віддати заміж за старогоконюха. Напередодні вінчання дівчина втекла до козацькоговійська.Звісно, того ж дня Северин випровадив її з війська. Війна - нежіноче діло. Та хіба міг він забути розповідь дівчини, її схвильо-ваний голос, сині очі?За якийсь час Наливайкові передали полотняний вузлик. Тамлежали вишивана сорочка й барвистий рушник. Усе це передалагетьманові Настя, щоб Україну визволяв, на дорогу звитяги ставши.​