Тире ставиться в реченні * А Надворі повсюди лежала роса на пожовклій траві осінній на круглій павутині попід стріхою у хліві, на капустах у городі. Б Чудний наш народ і сильний і сумний. В А ніч була дивна тепла та тиха. Г Все тут мовби однакове і похилі до води вільхи, і засніжені береги. Д Ні темінь непроглядної ночі ні близькі й далекі вибухи мін снарядів ні навіть невимовний страх що раз у раз підступав до грудей ніщо не могло спинити хлопця.

школа – це основа основ. вона, як ніхто і ніщо інше, перетворює людину в особистість. саме там ми починаємо розкриватися, робити першу гідну заявку про себе світові.

школа – це перший крок до самостійного життя. адже багато що відбувається вперше: і перший урок, і перша перемога, і першої серйозної поразки, і перше кохання.

у школу ми приходимо боязкими, сором’язливими і невмілими. з рук в руки нас батьки першій вчительці. а скільки було переживань, але нам пощастило з першою вчителькою – доброї, мудрої. вона стала нам другою мамою. вчителька навчила нас не тільки читати і писати, а й дружити, зрозуміти, що батьківщина починається «з картинки в твоєму букварі».

адже школа – це не тільки загальноосвітній центр, це школа життя. ми вчимося тут важливого: бути чесними, чуйними, цілеспрямованими, вміти жити в колективі. у школі ми будуємо своє «я» по цеглинці, важко, повільно, обережно. нам у цьому наші вчителі. мені дуже пощастило – вони не тільки вчителі, а й друзі. друзі, які дадуть мудру пораду, підставлять плече і вкажуть правильний шлях заблукав. їх увагу до нас, терпіння викликає захоплення, а душу переповнюють слова подяки. шкільні вчителі вчать нас долати себе, свою лінь, неорганізованість, не зупинятися на досягнутому і йти вперед.

у школі ми проводимо більшу частину часу. ми зростаємося з нею. ми живемо її життям, а вона нашої. вдома ми розмовляємо в основному про школу. батьки, в якійсь мірі, нас починають по-доброму «ревнувати» до вчителів. союз будинку і школи завжди дуже необхідний, так як саме в комплексі, при оптимальному взаємодії цих двох найважливіших соціальних інститутів і досягається максимальний ефект. цьому приділяється велика увага.

важливість школи в тому, що вона багато в чому визначає долю людини. школа дає крила і вчить літати, а нам треба правильно вибрати як летіти і вибрати правильний курс.

пройдуть роки. ми обов’язково будемо згадувати свою школу, вчителів, однокласників, ми будемо розповідати про неї своїм дітям. ці спогади будуть світлими, адже «шкільні роки – чудові».

Світоглядні уявлення

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.

У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.