1)Тільки частки записано в рядку: а) навіть, нехай, немов, а; б) хай, не, -сь, лише; в) посеред, попід, то, ні; г) аби-, де-, чи-, у. 2)Сполучник з’єднує частини складного речення у варіанті: а) Вечір гаптував небеса і золотом, і сріблом, і янтарем. б) Не тільки мотузок, а й терпець рветься. в) Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно г) Дзвони грають, бо моя воскресає душа. 3)У якому рядку всі сполучники складні? А) Щоб, немов, ніж, якби, раз. Б) Якщо, теж, також, бо, немовби. В) Мовбито, немовбито, начеб, проте, нібито. Г) Начебто, цебто, щоб, буцімто, але. 4)Укажіть речення, у якому сполучник служить для поєднання однорідних членів: А Довкола будиночків цвів бузок, і на білі стіни падала тінь від листя (П. Панч Б Сонця ще не було видно, хоч далекі шпилі вже рожевіли (М. Коцюбинський). В Ліс шумів над ним тужливо, і плакав, і ревів (І. Франко). Г Розчинилися двері, і через поріг переступила з повним відром Галя(А. Шиян). 5)У якому рядку всі прийменники пишуться через дефіс? А) Із/за, з/під, з/попід, з/поміж, з/посеред. Б) З/поза, з/за, в/наслідок, по/при, не/зважаючи на. В) За/для, за/ради, по/серед, по/руч, в/наслідок. Г) Незалежно/ від, згідно/з, під/час, відповідно/до, з/понад. 6)Укажіть рядок, у якому всі слова з не пишемо разом. А Не/легко, не/абияк, не/наче, не/щастя. Б Не/ по-людськи, не/впинно, не/абищо, не/голосно, а тихо. В Не/хтувати, не/щастить, не/чути, не/ставити. Г Не/вишиті рушники, не/розмальована мною листівка, не/допоміг. 7)Зніміть риску, запишіть правильно: із/за, з/поміж, за/для, з/посеред, з/метою, в/продовж, по/біля. 8)Записати в два стовпчики сурядні та підрядні сполучники: що, аби, як, ніби, та, а, і, або, якщо, щоб, але, чи, хоч, коли, проте, ані. 9)Укажіть рядок, у якому всі вигуки пишемо через дефіс. А. Ай/ай/ай! Ку/ку! Їй/Богу! Б. Ха/ха/ха! Го/ді! Ов/ва! В. Їй/бо! А/гов! Ге/й! Г. Їй/право! Ть/ох! Ну/ну. 10)11. Установіть відповідність між виділеними слова і частинами мови. 1. Прийменник А. Дзвенять гаї, мов арфи, а день біжить, сміється 2. Сполучник Б. Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє. 3. Частка В. Ох, яка буря знялася на морі. 4. Вигук Г. Стрункі сосни велично впираються вершина ми в небо. 11)12. Вставити у текст сполучники. Підкреслити та надписати всі службові частини мови. На городі ріс кущ барвінку. Здавалось, ... він і зимою зеленіє, коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А повітря ставало по-материнськи м’яким ... лагідним, то барвінок зацвітав так, ... небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю.

Всі готуються до зими по-різному. В очікуванні снігу та холоду люди купують теплий одяг та взуття, закривають варення з ягід і фруктів, консервують і маринують всілякі овочі. Багато лісових тварин теж готуються до майбутніх морозів: хто робить запаси, хто лягає спати. Деякі птахи відлітають у теплі краї, щоб повернутися назад тільки навесні. А ось доля міських птахів багато в чому залежить від доброти, щедрості і милосердя людини. З приходом холодів горобці збиваються в крикливий численні зграйки і намагаються триматися ближче до людського житла. Їх завжди можна зустріти біля входів у магазини, біля торгують насінням бабусь, біля під'їздів багатоповерхівок. Особливо важко птахам доводиться, коли випаде білий пухнастий сніг, покриваючи всю землю святковою покривалом. Під снігом ховаються і небагаті джерела прожитку багатьох птахів: розсипані по землі ягоди горобини і глоду, крихти, якісь насіння. Саме в цей нелегкий час пернатим співакам необхідна наша до З якою радістю оточують горобці та синички годівниці з крихтами, шматочками хліба, пшона, пшеничною крупою! Як голосно вони дякують нам за увагу, добросердя. А з'ївши все частування, розсаджуються на найближчих гілках, щоб не прогавити чергову порцію смачненького. Настала зима. Земля, вода і ліс — все вкрите снігом, здається, все навкруги поринуло в сон. Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлися, застигли багато тварин. Завмерли, але не померли. Добре тому, у кого тепле, затишне лігво, барліг, норка чи гніздо. Добре тому, у кого запасів повна комора. Поїв, згорнувся калачиком — спи міцно, дивись солодкі сни. А птахи сильно страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під тугі пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все вкрите снігом, холонуть лапки. Треба стрибати, літати, щоб якось зігрітися. Ох, як важко їм доводиться! Шукають, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру. Лютий — самий важкий для птахів місяць. Місяць лютого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися свої права, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревієм. Найгірше, коли після денної відлиги вдарить мороз вночі і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу — наст — міцна, тверда, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу — траву, зернятка? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той голодує. Але добре відомо: хто ситий, тому холод не страшний, тому ми повинні допомагати своїм маленьким, слабким пернатим друзям. Їм багато не треба. Хто дасть зерняток, хто — сальця, хто — ягід, хтось хлібних крихт. А скільки їх можна врятувати від голодної смерті! Ми можемо влаштовувати для птахів маленькі безкоштовні їдальні у дворах і прямо у себе на балконах. Можемо вивішувати з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлювати у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці та інші наші зимові гості цілими зграйками будуть з радістю відвідувати їх. А синички дуже люблять сало. Тільки не солоне, звичайно: від солоного у них заболять животики. Можна взяти дерев'яну паличку, висвердлити в ній ряд дірочок і залити дірочки гарячим салом — свинячий або яловичий. Потрібно дати йому охолонути і вивісити паличку за вікно, а ще краще — повісити на дерево у дворі. Веселі маленькі гості не змусять себе довго чекати. А в подяку за частування покажуть різні трюки: кувырканье вниз головою, скік убік і інші. Допомагайте маленьким пернатим друзям взимку! За цих милих і кумедних пташок до себе в гості, щоб помилуватися й досита нагодувати в цей важкий для них час! До ть птахам взимку, тоді, влітку, вони присвятять вам свої найкращі пісні, з'їдять на ваших городах всіх шкідників і подбають, щоб комарів та мух в наступному сезоні було якомога менше! вибери від сюди смоепотрібне

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил.