Однорідні члени з’єднані безсполучниковим зв’язком у реченні А) нехай тендітні пальці етики торкнуться вам серце і уста Б) а чи не занадто я славословлю старих своїх коней, і село, і стару свою хату? В) на панщині пшеницю жала, втомилася; не спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать Г) по хуторах і пасіках, по байбаках і долинах ні на хвилину не затихає спів

Відносини людини і тварини в сучасному суспільстві стають складнішими і складнішими. Людина — вінець природи, але вона за власною пихою не помічає, як навколо неї страждає природа — рослини і тварини. Іноді мені навіть здається, що тварини розуміють не лише сказане, зроблене, а наперед передбачають кожний порух, подих, почуття свого хазяїна, якому служать вірно, якого люблять безкорисливо, безоглядно. Поштовхами, стусанами, чорною невдячністю, клітками. Мабуть, треба над цим замислитись.

На такі роздуми наштовхують і зоопарки. Особисто я останнім часом зовсім припинила туди ходити, бо тварини там знаходяться в нестерпних умовах. Мені прикро бачити, як цар звірів, що колись поважним кроком вимірював свої володіння в савані, нерухомо лежить у клітці, що стискає його з усіх боків. Такі зоопарки нагадують мені в'язниці, а звірі, які повинні радувати нас і прикрашати наше життя, — безправних в'язнів.
Людина широким кроком іде планетою, заганяє звірів у найглухіші джунглі, прирікає на вмирання в нестерпних умовах, сама їх винищує. І після цього називається людиною розумною, а тварин, добрих, лагідних, називає безсловесними істотами. Чи це справедливо?
На мою думку, людина відповідальна не лише за свійських тварин, а й за будь-яку дику, бездомну, бо саме людина висмикнула тварин з їх природного середовища, нав'язала їм міста, приручивши до себе. Тому людство відповідальне за кожну тваринку на Землі, за кожну живу істоту. Було б гарно, якби воно це усвідомило!

Казка про чарівну осінь та її трьох синів місяцівЖила-була на світі Осінь. Вересень, Жовтень, Листопад - сини Осені - жили та господарювали окремо. Вирішила мати Осінь відвідати кожного з них, побачити, як вони поживають. Спочатку заглянула в господарство старшого сина Вересня. Там вона побачила свого сина лагідного, веселого, багатого, щедрого. Задоволена матуся вирушила далі в гості до середнього сина. Жовтень зустрів її різнобарвністю кольорів, золоті килими постелив матері під ноги. Але йому ніколи було й поговорити зі старенькою, весь час малює син, усе в роботі. Помандрувала Осінь у гості до Листопада, найменшого сина. А він струшує сердито листя з дерев, лякає пташок. Матуся за це розсердилась на сина, повернулася, стомлена, додому й заснула міцним сном. А коли прийшла її пора, то вона прокинулась і повернулась до рідного краю.