Батьківський дім, рідний край, Вітчизна, Батьківщина – слова, якими ми визначаємо місця свого народження, шматочок планети Земля, де проживаємо зі своєю родиною.
Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!» Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці.
Я народилася у селі Велика Білозерка, в наймальовничішому для мене куточку України. Моя Білозерка прекрасна в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю.
Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних степових трав, а навколо кружляє тополиний пух.
Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу я не проміняю ні за які багатства світу…
Нехай моя рідна Велика Білозерка не така відома у світі, як Київ чи Ялта, та я все одно люблю своє село, пишаюся його історією - а селу вже 242 роки! – і вірю у щасливе майбутнє. І кожен з нас своїми досягненнями, і добрими справами може прославити ім`я своєї маленької Батьківщини…
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Визначте пасивну лексику в реченнях:Разом з іншими дворянами на свято Купала пішла й Малуша. Ще дома, у рідному селищі, любила вона різні свята: холодні, але гомінкі вечори Коля?ди, сонцебризні веселі веснянки, заквітчану вогнями ніч Купала, золотозорі медові обжинки. Маленька дівчинка стояла тоді віддалік од усіх, боялася підійти до гурту, але їй було так радісно.Свята в Києві ще більше вабили Малушу. Тут так багато вогнів, так клично звучали пісні! І все ж вона дворова дівчина, а пізніше ключниця — і на цих святах стояла осторонь, боялася влитись у вольний гомінкий, весе?лий натовп, де веселились і подоляни, і младі вої, і діти майстрів із передград?дя, і навіть отроки бояр і воєвод.У цю ніч, наблизившись до натовпу, Малуша забула про Гору й терем, вона стала в коло, що оберталося круг вогню. Разом з іншими дівчатами, міцно взявшись за руки, тікала, коли юнаки хотіли їх улоскотати. Коли ж усі почали стрибати через вогні, Малуша довго боялася, вагалася, а потім, скільки було сили в ногах, побігла, одірвалася від землі, пропливла над золотожарним ба?гаттям, стала на ноги, але не зупинилася, а побігла далі, щоб зробити коло і, по?вернувшись, знову стрибнути через вогонь (За С. Скляренком