Речення Я не знаю нічого ніжного окрім берези (розділові знаки пропущено) ускладнене * однорідними означеннямивставним словомвідокремленим членом ​

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фолькльорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності.

Ступенів порівняння є два — вищий і найвищий. Кожен зі ступенів порівняння має дві форми — просту і складену.

Проста форма вищого ступеня утворюється за до суфіксів -ш-, -іш- та кінцевого прислівникового суфікса -е: веселіше, молодше.

Деякі прислівники вищого ступеня мають інші, ніж звичайні прислівники, корені:

погано — гірше,

добре — краще,

багато — більше,

мало — менше.

Проста форма найвищого ступеня утворюється від форми вищого ступеня за до префікса най-: сильніше— найсильніше, легше — найлегше.

Складена форма ступенів порівняння прислівників утворюється додаванням до звичайного прислівника:

    для вищого ступеня — слова "більш"  (більш популярно, більш повно);

   для найвищого ступеня — слова "найбільш" (найбільш глибоко, найбільш зручно).